Певні непевності

 Ярослав.

Життя налагоджується. Зі з’явою Лади в житті Ярослава почали вимальовуватись контури жаданого. Після тої невдалої зустрічі на Гідропарку він жодного разу не насмілився підійти до неї, коли бачив випадково. Стояв та здалеку дивився як годує качок на Дніпрі. Ті різнобарвні пройдисвіти, ладні з руками вихопити хліба, зчиняли неймовірний ґвалт, наче їх тиждень ніхто не годував, ледь не повстання у них там. Було схоже, що дівчина кудись поспішає, неначе навмисно сюди до тих качок прийшла, і має вже бігти далі. Чому не підійшов, хоч і хотілось, сам не міг допетрати. Виправдання собі, звісно, знаходились одразу, та ж розумів, що сам себе обманює. І лиш згодом второпав, чи то пак зізнався собі: боявся. Було несила стерпіти, якщо піде не обертаючись, не послухає, зневажить… У свої трохи за двадцять був не надто самовпевненим. А зараз подорослішав, якось більш жорстко дивився на життя. І прояснив для себе: Лада йому подобається, навіть більше ніж подобається, її хочеться оберігати, закрити від усього світу. А ще це егоїстичне бажання нікого до неї не підпускати. Та чи має право?

Слав застряг у стосунках, які були втяжливі обом. Ірина не підтримувала ні прагнень, ні поглядів Слава, а той натомість не розумів її життєвих установок. Зустрічі останнім часом були скоріш за звичкою.  Остаточно роз’єднали їх події листопада-грудня 2004. Та ж розрив не був ніким озвучений. Якби не було Лади, Слав би пустив все то самопливом, пройшов би час, все б стало на свої місця. Та Лада мусила його отримати «чистеньким», по совісті та без недомовленостей. Так собі міркував. А після Нового року, коли Іра повернулась з відпочинку, зустрівся, поговорили, мирно розійшлись. Гештальт закрито. І вже тягнувся до Лади, та щось пішло не так…

     – Ти уявляєш, вона мені розказує, що зустрічається з якимось чмирем, з яким познайомилась на виїзді, коли в Павлограді були, – ґвалт Ярославових думок закладав вуха Марку, його ліпшому другу. Хлопці сиділи в кафе неподалік дому і вже добряче випили, бо ж Славову істерику Марк вирішив вгамовувати кардинально. – Як таке можливо? Я до неї всією душею, а вона...

     – Слав, а що конкретно вона сказала, невже прямо таки зустрічається з кимось? Ти ж казав що самотня наче...

     –  От сьогодні якраз і зустрічається. Перша мені написала,  що та як питає,  запропонував зустрітись,  а вона зайнята,  у неї вже плани,  з хрін зна ким!

     – А ти через неї зі своєю Ірою порвав?

     – Та ні. З Ірою все і так зійшло в глухий кут. Там стосунки взагалі не варіант.

     – А стосунки з Ладою тобі нащо?

     – Вона мені подобається.

     – А вона про то в курсі?

     – Я не міг їй нічого запропонувати, поки сам не надто вільний.

     – Дружище, а ти не охрінів? Ти хочеш аби всі дівчата тебе лиш чекали?

Відвертість Марка заціпила Слава, він у ту сторону якось не думав. Звісно, він їй знаки уваги лише дружні виказував, та й вона ні на що більше не натякала. Щодо відсутності в її житті інших чоловіків не питав. Чомусь ввижалось, що якщо інший би був, він би мав бути поруч, буквально! Вона не могла бути сама на Майдані, не могла сама їздити в той ненависний Павлоград, не могла вести з ним смс-діалоги до пізньої ночі, не могла фліртувати. А тепер задумався, а чи фліртувала вона?

     – Всі жінки – відьми! Вона мене приворожила! У неї в роду циганка була.

     – Ото ти втрапив. Дружище, будемо тебе відкачувати, яйцями! Що, реально циганка? – Марк дивувався такій обізнаності, певно таки зачепила Лада друга не на жарт. І розмови у них вже довірчі. Може й правда то не комиз друга, а душевна туга.

     – Прабабка була циганка. Лада ж з України родом, хоча там якось все складно, я ще не допетрав всіх її коренів.

     –  Прикольно, коли з московщини сюди приїздять, вони якісь інші там. Хоч по Ладі і не скажеш. Я ж спочатку думав вона з Заходу, українською чистою нас крила. А то ж дивина в Києві.

     – Ага. Вона ні в яку на свою мову не переходить, хоч казала що їй тут важче з українською ніж вдома було, бо всі російською говорять. Вона на мене як на придурка дивилась, коли їй розказував, що Україні потрібна українізація. А мені було соромно…

     – Згоден, встидно, коли росіянка тебе вчить як бути українцем.

     – Отож.

     – Так, відставити лірику. Що робити будемо з твоєю скабкою? Питання треба вирішувати терміново. А то той хрін може бути проворним.

     – Хріна з два я йому поступлюсь! Будем битись!

     – Будем! Не питання. Зараз?

     – Не зараз! Треба план дій!

Градус вживаного підбирався до максимальної точки. До критичної лишалось трохи. Душа та тіло вже рвались до халепи якоїсь. Проте тінь здорового глузду не дала починати процес негайно. Десь на задвірках свідомості пам'ять волала: «Лада ненавидить п’яних». А постати ж перед дівчиною хотілось у всій красі, а не таким як зараз. Пожалівшись на дівчат, вдосконалившись у  майстерності вигадувати жахливі тортури для всіх, хто лиш покладе око на «наше», хлопці таки виробили певний план дій для Слава, в якому Марку теж відводилась певна роль.

 Ранок розпочався нестерпним головним болем, запухлим обличчям і червоними очима. Від придуманого плану лишився лише кістяк, бо ж всі вигадані нюанси на тверезу голову здавались абсурдно безглуздими. Проте основа була розумною, хоч і трохи лячною, якщо не вигорить: спитати напряму. Бо ж тут вже нема часу для розшаркувань. Ти або пан, або іди собі далі лісом чи горОдами. Тож сценарії розвитку подій тверезою головою були відкинуті, лишилась тільки основна думка.

Дзвінок ліпшого друга не забарився. Марк був куди рішучішим.

     – Коли зустріч назначена? Мені ж ще Софію треба попередити.

     – Я тільки прокинувся. Чекай.

     – Чого чекати? Пиши одразу!

     – Заспокойся, шалений. Скоро скину місце і час.

     – Отак би й одразу. Чекаю!