Глава сорок пʼята:потік початку і кінця.

Річка не мала назви, але мала волю. Її вода була настільки чистою, що крізь товщу проглядалося гладке каміння на дні, схоже на застиглі думки прадавніх велетнів. Вода була спокійною, без жодних вирів чи підводних пасток.
Таня лежала на спині, дозволяючи течії нести себе вперед. Вона не боролася. Навіщо боротися з тим, що несе тебе куди треба? Поруч, ліниво перебираючи лапами, плив великий кудлатий пес — її давній і вірний супутник. Собака час від часу повертав до Тані свою розумну голову, немов перевіряючи, чи все гаразд, і в його карих очах відбивалося безхмарне небо.
Це був абсолютний стан «потоку» — коли ти довіряєш Всесвіту, а Всесвіт у відповідь забирає з твого шляху будь-який опір. Творчі сумніви, щоденна метушня, пошуки рішень — усе це залишилося на далекому березі. Тут існували лише чиста вода, спокій і вірність.
Течія м'яко винесла Таню на піщану мілину біля порога її власного будинку, який дивним чином стояв прямо біля води. Пес першим вискочив на берег, обтрусився, піднявши хмару спрею, що заіскрилася на сонці, і влігся біля порога.
Але на самому порозі на Таню чекав сюрприз.
У старому плетеному кошику, що залишився від колишніх мистецьких проєктів, ворушилися дві маленькі грудочки. Таня підійшла ближче і посміхнулася. Там, притулившись одне до одного, спали цуценя і кошеня.
Цуценя — золотисте, з товстими лапами — відчуло рух, прокинулося і відразу почало радісно крутити хвостом, виказуючи абсолютну, безмежну довіру. Воно уособлювало нові починання, надійне партнерство, ентузіазм і відкриту працю, яка чекала на Таню попереду.
Поруч із ним, ледь чутно засичавши від раптового світла, потягнулося крихітне чорне кошеня. Воно дивилося на світ з-під напівзакритих повік розумними, майже людськими очима. У цьому погляді була таємниця — символ чистої, некерованої інтуїції, гнучкої дипломатії та глибокої творчої магії, яку неможливо прорахувати логікою.
Таня присівши навпочіпки, дивилася на цих двох абсолютно протилежних істот. Вони були як день і ніч, як дія та інтуїція, як раціональний план і раптове натхнення.
Вона обережно взяла кошик до рук і занесла до хати. Наставав новий етап. Спокійний потік річки дав їй сили, а ці двоє мали стати її новими путівниками в реальному світі.
Проходячи повз велике дзеркало в передпокої, Таня зупинилася. Її погляд був ясним, як вода в річці, а в голові відлунням прозвучали стародавні, урочисті слова, які нарешті набули для неї справжнього, життєвого сенсу:
«Я є Альфа і Омега, Початок і Кінець», — подумала вона.
Адже все, що з нею відбувалося — від зародження найменшої ідеї (кошеняти й цуценяти) до фінального, спокійного результату (чистої річки) — починалося і закінчувалося в ній самій. Збалансувавши в собі ці сили, вона нарешті стала господинею свого власного всесвіту.