Глава сорок друга:печера дракона та сходи спасіння.

Печера занурювалася у морок, притискаючи стіни все ближче до плечей. Кам’яні склепіння ставали вузькими, немов стародавнє горло землі, що стримує подих. Екскурсія просувалася крок за кроком, коли з глибокої темряви назустріч вийшли рятувальники у важких касках. З величезним зусиллям, натягнувши жили, вони тягнули товсті канати. Їхній крик прорізав тишу: «Уходьте! Тут смертельно небезпечно!»
Натовп кинувся до виходу. Варто було вискочити на відкрите повітря, як із темряви вирвалися рятувальники, витягаючи на світло велетенського Дракона. Важкі гаки на мотузках впилися в його нижню губу. Древній змій повільно розплющив повіки, розкрив пащу і дмухнув просто на занімілих людей. Усі чекали спопеляючого полум'я, але з пащі вирвався лише тихий, легкий подих, подібний до теплого вітру.
У ту ж мить простір згорнувся, і виник новий сон. Висока кімната незнайомого будинку. Вздовж стін на стільцях сиділи східні жінки — молоді та зрілі. Вони посміхалися м'яко й безтурботно, і одна з них шепнула: «Ми всі — дружини одного чоловіка».
До ніг притулилася маленька дівчинка. На вулиці зчинився дикий шум. За вікном вирувала жорстока різанина: чоловіки в чалмах, із закритими по очі обличчями, кидали в жінок і дітей смертоносні сталеві диски. Крик і біль затопили подвір'я. Схопивши дитину за руку, втеча почалася просто через епіцентр бійні. Вбивці на секунду завмерли, спостерігаючи за втечею, а потім перші леза полетіли наздогін.
Попереду височіли рятівні круті сходи до сусіднього будинку. Східці були високими, ноги наливалися свинцем, а за спиною вже чувся тупіт переслідувачів. На самому верху, біля відчинених дверей, стояв чоловік. Він простягнув руку вниз: «Хватайтеся швидше, я допоможу!» Ривок — і дівчинка опинилася нагорі. Ще один виснажливий ривок — і рука чоловіка витягла на майданчик останній залишок сил. Важкі двері зачинилися. Настала тиша й абсолютна безпека.
Двері заклацнулися з глухим звуком, відрізаючи свист лез та крики з подвір'я. Усередині будинку панував глибокий, майже відчутний на дотик спокій. Повітря пахло сухими травами, смолою та чистим ладаном.
Маленька дівчинка перевела подих і міцніше стиснула пальці, але в її очах більше не було страху — лише чисте світло. Чоловік, який подав руку, відступив на крок. Його обличчя осявала спокійна, впевнена сила.
— Ви встигли, — промовив він, і його голос пролунав як луна стародавнього дзвона. — Усе, що залишилося за тими дверима, більше не має над вами влади. Старі борги сплачено, старі страхи віддали свій подих.
Він жестом указав на широкий стіл у центрі світлої зали. На ньому лежали чисті полотна, сувої та посудини із золотою та лазуровою фарбою.
— Дракон у печері не спалив вас, бо його вогонь тепер належить вашим рукам, — продовжив Чоловік. — А дівчинка, яку ви врятували, — це ваша чиста душа. Тепер ви вдома. Пишіть свій новий світ.
Дівчинка посміхнулася і зробила крок до столу, вибираючись на високий стілець. За вікнами будинку повільно вставало нове сонце, і його промені лягали на підготовлені дошки, перетворюючи дерев'яні грані на чистий, сяючий левкас. Було зрозуміло: шлях крізь темряву завершено, і настає час Творення.