Глава чотирнадцята:смак черешні та скляне віконце.

Базар вирував, наче розтривожений вулик. Таня йшла між нескінченними рядами, сонце пекло в маківку, а навколо штовхалися сотні людей. Вона зовсім не розуміла, як тут опинилася і що шукає в цьому галасливому людському морі, де кожен кудись біг і кричав.
Раптом простір розірвав тупіт сотень копит і войовничий, дикий крик. У натовп, зминаючи ятки, влетіли вершники на катуючих конях — монголи. У їхніх руках хижо зблиснули криві шаблі. Повітря миттєво просочилося жахом, криками болю та запахом свіжої крові. Таня заціпеніла лише на секунду, а потім інстинкт, древній і сильний, штовхнув її в єдину непримітну щілину між ящиками. Вона втиснулася в темряву, затамувавши подих. Повз неї проносилися коні, свистіла сталь, але жодне лезо її не зачепило.
А потім усе стихло так само раптово, як і почалося. Коли Таня обережно визирнула зі схованки, вершники зникли, наче привиди. Базар знову жив своїм звичним життям: люди сміялися, торгувалися, ходили повз ятки, ніби й не було ніякої кривавої бійні.
Таня полегшено зітхнула і раптом відчула, як сильно їй захотілося солодкої, соковитої черешні — справжнього смаку життя. Вона підходила до однієї жінки, до другої, куштувала темні глянцеві ягоди, але всі вони були кислими, терпкими, аж зводило щелепи. Бажаного смаку не було ні в кого.
— Стривай, красуне, — почувся м'який, трохи співучий голос.
Таню за руку обережно взяла літня жінка-узбечка в колоритному вишитому халаті. Вона відвела її трохи вбік і підвела до юної дівчини, своєї доньки.
— Попроси її, скажи їй, що треба доглядати за обличчям, — тихо, з материнською тугою попросила узбечка.
Таня придивилася й мимоволі здригнулася: гарне дівоче обличчя було густо всіяне запаленими прищами та гнійниками. Але коли дівчина підняла голову, Таня ахнула. На неї дивилися неймовірні, глибокі, чисті карі очі, в яких світилася жива, неосяжна душа.
— Подивись, які в неї очі, вона ж красуня! Тільки от обличчя підлікувати треба... — прошепотіла мати.
— Ти обов'язково маєш вилікувати обличчя, чуєш? — щиро сказала Таня дівчині, відчуваючи, як стискається серце. — Очистиш шкіру — і все буде добре, ти розквітнеш.
Залишивши жінок, вона пішла далі й не помітила, як базар зник. Тепер Таня йшла дивною вулицею, де обабіч щільно, наче коробки, стояли абсолютно однакові маленькі будиночки. Навколо метушилися маленькі люди — ліліпути. Таня почувалася серед них велетнем, якому затісно в цьому просторі.
Вона штовхнула двері одного з будинків і опинилася на крихітній, але затишній і красивій кухоньці. За столом сиділо троє маленьких дітей — дівчинка і двоє хлопчиків. Вони капризно й голосно вимагали їжі, але кричали не до Тані, а в порожнечу, гукаючи батьків, яких ніде не було видно.
Шукаючи дорослих, Таня піднялася вузькими сходами на другий поверх. Опинившись посеред кімнати, вона ледь не перечепилася. Прямо в підлозі було вмонтоване невелике квадратне віконце, прикрите скляними дверцятами. Таня нахилилася і з жахом побачила, що весь простір під склом забитий брудним мусором, недоїдками та пилом.
У цей момент у кімнату зайшли господарі — такі ж маленькі чоловік і жінка.
— Як ви живете з цією діркою, забитою сміттям?! — обурилася Таня.— Це ви туди все це скидаєте?
Маленькі батьки розгублено перезирнулися, і на їхніх обличчях відбився щирий сум.
— Ні... Ми навіть не помічали цього віконця. Вперше бачимо, — тихо відповіли вони.
— Тоді негайно відчиняйте скло, вигрібайте і вичищайте все до останньої порошинки! — рішуче наказала Таня і вийшла з будинку на свіже повітря.
Таня розплющила очі й кілька хвилин просто дивилася в стелю своєї спальні. Сон наздогнав її в реальності яскравими спалахами: люті всадники, кисла черешня, карі очі дівчини-узбечки і це дивне скляне віконце з брудом під ногами.
Вона сіла на ліжку і відчула, як у голові вишикувався чіткий, бездоганний малюнок її власного життя. Цей сон був дзеркалом, яке підсвітило три головні істини, які вона так довго ігнорувала.
По-перше, вона зрозуміла, що всадники-монголи — це зовнішній світ, хаос новин, криз та чужої агресії, який час від часу лякає її. Але її душа уві сні чітко знала, де сховатися. Вона має колосальний захист. Жодні життєві бурі не здатні знищити її суть, а отже, страх перед соціумом — це лише ілюзія. Базар завжди повертається до свого звичного ритму.
По-друге, кисла черешня була попередженням: вона шукає радості, натхнення та «смаку» в інших людях, але зараз усе зовнішнє здається їй кислим і невдалим. Насправді внутрішня мудрість (в образі матері-узбечки) не дарма підвела її до дівчини з хворим обличчям, але прекрасними очима. Дівчина — це була вона сама. Її душа (карі очі) залишається чистою та неймовірно красивою, але її «зовнішній вигляд» — те, як вона проявляє себе, її втома, роздратування чи невпевненість — покрилися «запаленням». Це був знак: досить шукати солодкі ягоди у чужих ятках, час звернути увагу на себе, захистити й полікувати свою власну жіночу силу, очистити своє сприйняття світу.
І, нарешті, третє — будиночок ліліпутів і сміття під склом. Другий поверх — це її ментальний простір, думки та переконання. Таня зрозуміла, що занадто довго ховала «під скло» старі образи, невирішені проблеми та ментальний непотріб, намагаючись удавати перед самою собою, що все гарно й чисто. Її внутрішні «батьки» — раціональний розум — просто заплющували на це очі й не помічали гниття під ногами, через що внутрішні «діти» — її творчі проєкти, нові ідеї та дитяча радість — залишалися голодними на кухні життя, не отримуючи чистої енергії.
Таня глибоко вдихнула і посміхнулася. Вона підійшла до кухонного столу, де в тарілці лежала куплена напередодні черешня. Вона взяла одну ягоду, поклала до рота і зажмурилася від задоволення — черешня була неймовірно солодкою.
Рішення було прийняте. Прямо сьогодні вона почне велику генеральну уборку: вичистить усе сховане під скло сміття з минулого, перестане годувати своїми силами чужий гамірний базар і нарешті займеться зціленням тієї краси, що так віддано дивилася на неї красивими карими очима.