Глава девʼята:обійми Небесного Охоронця.

Передсвітанок укрив подвір’я густим, майже дотиковим туманом. Усе навколо завмерло, наче світ стримував подих перед чимось неминучим і величним. Вона стояла босоніж на прохолодній траві власного саду, серед яблунь, які щойно скинули цвіт, відчуваючи дивну, пульсуючу важкість усередині. Це не був біль — це була чиста, сконцентрована енергія, що вимагала виходу.
Раптом простір стиснувся. Час прискорився так стрімко, що закрутилася голова. Земля під ногами хитнулася, і в ту ж секунду вона зрозуміла: це стається. Просто зараз.
Усе відбулося за одне коротке миттєвостей-подихів. Безжальна і водночас благословенна сила штовхнула її зсередини. Пологи були блискавичними, наче спалах блискавки серед ясного неба. Вона навіть не встигла злякатися, як відчула, що нове життя покидає її лоно, стрімко падаючи вниз, прямо на сиру, холодну землю подвір'я.
Серце пропустило удар. Секунда — і плоть її плоті, її найдорожчий витвір, розіб'ється об твердь. Безпорадність і страх скували тіло.
Але хаос тривав лише мить.
З туману, нізвідки, соткалася постать. Чоловік у білому одязі, з неймовірно впевненими й теплими руками, з’явився саме в ту мікросекунду, коли трагедія здавалася незворотною. Його рух був точним і м'яким. Він підхопив дитину за сантиметр від землі, бережно прийнявши її у свої долоні. Від нього віяло абсолютним спокоєм і вищою мудрістю — так, наче він знав про цей момент усе життя.
Вона важко дихала, дивлячись на немовля в руках лікаря. Дитина була дивною — повністю оповитою тонкою, сріблястою, майже прозорою оболонкою, схожою на кокон або тонку шовкову сорочку. Вона захищала маля від зовнішнього світу, ховаючи його справжню суть.
Лікар тепло посміхнувся. Не гаючи ні хвилини, він точним, майже ритуальним рухом піддів край сріблястої плівки й одним легким подихом зняв її з дитини, звільняючи її від таємниці.
Туман навколо миттєво розсіявся, і перше проміння сонця впало на подвір’я. Оболонка зникла, і вона побачила міцне, здорове хлопченя. Його очі дивилися на світ усвідомлено й сміливо, а в кожній рисі читалася непохитна сила і майбутня перемога.
Вона посміхнулася через сльози. Те, що вирощувалося в тиші її душі, нарешті з'явилося на світ — чисте, сильне і повністю готове до життя під сонцем.