Глава четверта:білий хліб з начинкою від Долі.

Ранок розливався містом густим, майже молочним туманом, коли Таня опинилася на старій площі. Перед нею, скільки сягало око, тягнулася нескінченна, мовчазна черга. Люди стояли плечем до плеча, занурені в якесь глибоке, майже молитовне очікування. Попереду, на самому початку цього людського ланцюга, височіла стара дерев'яна крамниця, з дверей якої долинав неймовірний, запаморочливий запах свіжоспеченого хліба.
Таня відчувала, як усередині неї росте втома від цього стояння. Їй здавалося, що вона чекає вже цілу вічність, вираховуючи кожен крок і хвилину. «Чи вистачить мені? Чи не марно я марную тут час?» — крутилося в голові, поки черга повільно, наче густа кавова гуща по стінках чашки, просувалася вперед.
Прямо перед Тетяною стояв високий незнайомий чоловік. Його постать випромінювала дивний спокій, який зазвичай мають люди, що знають якусь велику таємницю. Він не озирався, не переминався з ноги на ногу, а просто впевнено чекав своєї миті.
І ось цей момент настав. Незнайомець ступив до прилавка. Продавець протягнув йому пишну, рум'яну буханку білого хліба, яка аж світилася зсередини теплим, золотавим світлом. Хліб виглядав ідеально, але справжнє диво сталося за секунду після цього.
Чоловік відійшов на крок, повернувся впівоборот до Тані і раптом впевненим рухом розломив цей білий хліб навпіл.
З гарячого розлому вирвалася пара, а разом із нею — насичений, багатий аромат соковитого, свіжоприготованого м'яса. Це був не просто хліб. За буденною, звичною оболонкою ховалася неймовірна, поживна й багата начинка, про яку ніхто в черзі навіть не здогадувався. Побачивши це, Таня відчула, як усередині спалахнуло палке, нестримне бажання: «Я хочу отримати цю половинку! Вона має бути моєю!» Вона простягнула руку, готова зробити крок назустріч своєму дару… і в цю саму мить прокинулася.
Таня розплющила очі у своїй кімнаті, де вже пахло свіжозавареною кавою. Сон обірвався на самому піку, залишивши в тілі дивне тремтіння та відчуття абсолютної впевненості: те, чого вона так довго чекала, вже зовсім поруч. І воно принесе набагато більше, ніж вона могла собі уявити.
Вона сіла за стіл, де на неї вже чекала її подруга.
— Ганно,— усміхнулася Таня,дивлячись на знайомі обриси у своїй ранковій чашці. — Ти не уявляєш, який дивовижний сон мені сьогодні наснився. Здається, наш час діяти нарешті настав.