Глава друга:кубики небесного світла.

Білосніжні сходи йшли у невидиму височінь, ніби були витесані з чистого світла. Крок за кроком жінка спускалася їхніми сходинками.Камінь під ногами здавався теплим і живим, а повітря навколо було пронизане дзвінкою, молитовною тишею.
По обидва боки безкінечного прольоту стояли люди. На їхніх обличчях читалися надія, прихований біль і глибоке очікування. Вони дивилися на неї так, ніби вона несла в собі відповідь на всі їхні життєві загадки.
У правій руці вона дбайливо стискала повну жменю яскравих деталей Лего — насичено-червоних та глибоких, як нічне небо, синіх. У цих простих, знайомих з дитинства елементах таїлася дивовижна сила: вони були немов маленькі блоки самого життя, з яких можна побудувати все, що завгодно — від втраченого здоров'я до душевного спокою.
Спускаючись усе нижче, вона плавно змахнула лівою рукою. Рух був природним, і з її долоні на білі ступені м'яким дощем розсипалися червоні й сині кубики.
Люди навколо пришли в рух. Вони дбайливо й з вдячністю кинулися збирати ці кольорові деталі, притискаючи їх до грудей. У цих крихітних фрагментах кожен знаходив те, чого йому так не вистачало: хтось — цілющий вогонь життєвої сили, хтось — прохолодну тишу душевного миру.
І поки вона продовжувала свій спокійний, упевнений спуск до землі, над сходами лунав багатоголосий гомін, сповнений тріпотіння:
— Месія… Месія…
Він повторювався знову і знову, але жінка лише усміхалася про себе. Вона не шукала слави й не трималася за дароване. Вона знала, що є лише чистим провідником, білими сходами, якими незриме світло сходить до тих, хто його потребує.
Справжній дар цілительства та духовного служіння полягає не у піднесенні над людьми, а у здатності безжалісно й щедро ділитися тим чистим ресурсом, який проходить крізь тебе, залишаючись лише вірним і скромним провідником Вищої Благодаті.