Глава 6

Я сиджу перед дверима кабінету, тримаючи в руках теку зі своїм портфоліо. Повітря в коридорі здається густим, як кисіль, і, здається, дихати складніше, ніж зазвичай. Час тягнеться нескінченно, хоча я знаю, що минуло лише кілька хвилин.

Краєм ока помічаю свій відбиток у скляних дверях навпроти. Мій образ виглядає не надто впевнено: акуратно зачесане волосся, легкий макіяж, класична сорочка. Але ховаюся я не за цим — усередині мене справжній ураган. Серце б'ється так, ніби намагається прорватися назовні.

Я намагаюся зібрати думки докупи, хоч у голові їх так багато, що вони розбігаються, як перелякані миші. Що я скажу? Чи зможу вразити їх? А головне — чи є взагалі сенс у цій співбесіді? Як відреагують, коли я скажу, що вагітна? А сказати треба.

— Ви можете заходити, — привітно каже секретарка, показуючи на двері.

Я вдихаю глибше, збираюся з думками й відчиняю їх.

— Доброго дня, — промовляю впевнено, хоча руки трохи тремтять. Голос звучить рівно, але всередині мене ніби змагаються тривога та надія.

— Доброго, Владиславо, — жінка за столом усміхається. Її усмішка привітна, але одночасно стримана, що змушує почуватися трохи напружено. Вона жестом запрошує мене сісти. — Я Олена Сергіївна, керівниця бюро. Готова розпочати?

— Так, звісно, — відповідаю, намагаючись тримати спину рівно, а погляд упевненим, хоча це дуже важко дається.

Я кладу свою теку на стіл і відкриваю її, оголюючи акуратно складені роботи. Схвильовано розкладаю аркуші перед нею. Портфоліо — це те, над чим я працювала ночами, вкладала кожну ідею, кожен штрих ще під час навчання.

— Це — серія інтер’єрів для житлових приміщень, — починаю пояснювати, показуючи на перший проєкт. — Тут я працювала над тим, щоб простір був функціональним, але водночас затишним і сучасним.

Олена Сергіївна гортає сторінки, уважно вивчаючи кожен елемент. Її погляд ковзає по кресленнях, візуалізаціях і коротких описах.

— Ви дуже детально пропрацьовуєте кольори, — зауважує вона, зупиняючись на одному з малюнків. — Чому обрали саме ці відтінки?

— Я намагалася передати відчуття спокою і гармонії, — відповідаю, жестом показуючи на палітру. — Ці кольори асоціюються з природою, що дозволяє мешканцям відчувати себе комфортно.

Ми переходимо до наступних проєктів. Я пояснюю кожен крок: як я працюю з простором, як намагаюся знайти баланс між функціональністю та естетикою. Відповідаю на запитання про технічні аспекти та натхнення.

— Ви створювали ці проєкти самостійно? — запитує вона, гортаючи одну з моїх презентацій.

— Так, від початкового ескізу до фінальної візуалізації, — відповідаю з гордістю. — Деякі з них реалізувалися ще під час навчання. Це були мої перші спроби працювати в реальному просторі, і вони багато мене навчили.

— Вражає, — вона піднімає погляд на мене, її очі м’які, але зосереджені. — Ви дуже талановита. У вашій роботі є якась свіжість, відчувається, що ви вкладаєте душу в кожну деталь.

Ці слова змушують моє серце калатати ще швидше, але тепер не від тривоги, а від приємного хвилювання. Мій голос трохи тремтить, коли я дякую їй, але я продовжую тримати себе в руках.

— Скажіть, Владиславо, — Олена Сергіївна робить паузу, ніби обмірковуючи щось, — як ви уявляєте себе в нашій команді?

Я глибоко вдихаю, дозволяючи собі кілька секунд для обдумування.

— Я вірю, що зможу додати свіжий погляд і нові ідеї, — починаю, намагаючись, щоб мій голос звучав твердо. — Я люблю працювати з деталями, але водночас готова вчитися і брати на себе складні проєкти. Для мене важливо створювати те, що не лише виглядає красиво, але й відповідає потребам людей.

Олена Сергіївна знову усміхається.

— Що ж, ви справляєте дуже приємне враження, Владиславо, — каже вона. — Давайте обговоримо ще кілька моментів, і я дам вам знати, як ми можемо рухатися далі.

Я злегка знічуюся, але дякую. Ми продовжуємо обговорювати, про роботу, яких клієнтів я мрію обслуговувати, які стилі мені ближчі. Я відповідаю чесно, з ентузіазмом, і помічаю, що Олена Сергіївна наче бачить у мені щось перспективне.

— Загалом, мені все подобається, — каже вона наприкінці. — Ми якраз шукаємо дизайнера для інтер’єрів комерційних приміщень. Ваша стилістика чудово вписується у наш напрям. Якщо ви готові, можемо почати співпрацю з наступного тижня.

Мої очі засвічуються. Усе виглядає ідеально. Але всередині мене щось гнітить. Я відчуваю, що мушу сказати правду.

— Олено Сергіївно... Я дуже вдячна вам за таку пропозицію, але перш ніж ми перейдемо до деталей, я маю вам щось сказати.

Вона уважно дивиться на мене, жестом запрошуючи продовжувати.

— Справа в тому, що вчора я дізналась, що вагітна… — зізнаюся, дивлячись прямо їй в очі. Слова злітають із губ, і я раптом відчуваю, як сильно тремтять мої руки. — Для мене це стало несподіванкою, і я вже думала не йти на співбесіду. Та все ж ризикнула… Розумію, що це може стати проблемою, але… як би дивно це не звучало, мені дійсно потрібна ця робота. Я не хочу здаватися, навіть у цій ситуації. Я можу працювати до кінця вагітності, а далі... не знаю, але готова старатися на повну.