Глава 5

Наступного ранку я прокидаюся різко, як від удару. Відчуття нудоти накочує хвилею, і мені доводиться зробити кілька глибоких вдихів, щоб хоч трохи прийти до тями. За вікном уже світло, сонце заливає кімнату теплим літнім промінням, але зараз мені байдуже. Мій живіт стискається, і я розумію: зі мною щось не так.

У голові миттєво промайнула думка про співбесіду. Уже завтра я маю сидіти і доводити, що саме я — найкраща кандидатка. Але як? У мене майже немає сил, а голова паморочиться так, ніби світ кружляє навколо мене.

Я відкидаю ковдру й намагаюся підвестися з ліжка, але ноги підкошуються. Змушую себе зробити кілька кроків до ванної кімнати, тримаючись за стіну. Змочую обличчя холодною водою, вдивляючись у дзеркало. Обличчя бліде, очі втомлені.

— Ну ж бо, Владо, зберись, — шепочу я собі. Голос звучить слабко, але я маю знайти в собі сили. Ця робота — шанс, якого я чекала так довго. Не можна відступати.

Мимоволі думаю: може, це просто хвилювання? Усе-таки ця співбесіда означає для мене більше, ніж я собі зізнаюся. Але що, як це щось серйозніше? Ще трохи постоявши, вирішую випити склянку води і спробувати зібратися. Можливо, з часом стане легше.

Я повільно повертаюся до кімнати, намагаючись не думати про те, як складно буде сьогодні. Головне — дійти до мети. А там побачимо.

Через пів години я вже почуваюся значно краще. Нудота відступає, і я нарешті можу нормально сидіти, не тримаючись за скроні. Випиваю склянку води, перекушую крекером — і, здається, світ уже не такий похмурий. Легке полегшення навіть піднімає настрій: може, таки впораюся.

Телефон на столі раптом починає вібрувати, і на екрані висвічується знайоме ім'я — Інга. Я усміхаюся: вона завжди знає, коли телефонувати. Ніби відчуває. А ще, підозрюю, подруга непокоїться через мою співбесіду, адже щиро за мене хвилюється. 

— Привіт, Інго, — відповідаю я, намагаючись звучати бодай трохи енергійніше.

— Привіт! Що ти там? Готуєшся до своєї суперспівбесіди? — її голос завжди бадьорий і трохи глузливий.

— Ох, яка там підготовка, — зітхаю я. — Прокинулася сьогодні від такого нападу нудоти, що ледве до ванної дійшла. Думала, все, це кінець.

— Ого! — Інга одразу серйознішає. — То ти вже як? Може, до лікаря треба?

— Та ні, здається, минулося. Просто, мабуть, хвилювання. У мене ж сьогодні така відповідальна справа, що тіло вирішило мене “підтримати” — додаю з ноткою сарказму.

— Ну, ти ж знаєш, стрес — це штука підступна. Але, Владо, якщо ще щось таке буде, обов’язково йди до лікаря, чуєш?

— Чую-чую, не хвилюйся. Все нормально. Просто треба трохи відпочити.

— Тоді так, послухай мене: пий багато води і глибоко дихай. І не забудь одягнути свою найкращу блузку — та, що “я впевнена і стильна”, — сміється вона.

— Ой, та сама, яку ти змусила мене купити? Знаю-знаю. Дякую, Інго. Ти вмієш підняти настрій.

— Завжди до твоїх послуг, — її голос звучить тепліше. — Тримайся, Владо, і нехай усе пройде так, як ти хочеш.

— Дякую, — сміюсь.

— Слухай, Владо… — голос Інги враз змінюється і з грайливого враз перетворюється на стурбований. — Я щось подумала…

— Не тягни, Інго, — видаю на одному подиху. Мене ніби обдає холодом. Я мовчу кілька секунд, намагаючись зрозуміти, до чого вона веде. — Ти мене лякаєш, подруго…

— А що, як та ніч з незнайомцем кілька тижнів тому дала свої плоди? 

— Які ще плоди? — не можу второпати і відчуваю, як починаю закипати. 

— Владо, ти впевнена, що нудота сьогодні — це просто хвилювання? — її голос обережний, але наполегливий. — Може, ти вагітна?

— Інго, цього не може бути. Ну, ти ж знаєш, це була разова історія… — відповідаю, а в самої голос-то тремтить…

— Я знаю, — перебиває вона. — Але, Владо, таке трапляється. Ти сама казала, що тоді ви... ну, не були надто обережними.

Відчуваю, як мене починає охоплювати паніка. Згадую, що останніми днями я часто відчувала втому. А тепер ще й цей ранок із нудотою.

— Інго, ти справді думаєш, я... можу бути вагітна? — питаю, відчуваючи, як голос зривається.

— Я не знаю, але це варто перевірити. Купи тест, Владо. Просто щоб бути впевненою, — говорить вона м’яко.

Я зітхаю, проводжу рукою по обличчю. Мої думки крутяться навколо однієї ідеї: “А що, як вона має рацію?”.

— Добре. Я куплю тест, — нарешті погоджуюсь я.

— От і правильно, — видихає Інга, і я відчуваю, що вона теж напружена. — Якщо щось буде, ми розберемося разом. Обіцяю.

— Дякую, Інго, — відповідаю я, навіть не знаючи, що ще сказати.

Я кладу слухавку і ще хвилину сиджу нерухомо. Здається, світ раптом став іншим, а я не знаю, як діяти далі. Але одне зрозуміло: мені потрібно дізнатися.

Сиджу на краю ліжка, стискаючи в руках сумку. Ну вже ж вирішила, що йду в аптеку, але ноги все ще не рухаються. У голові вихор думок: “А що, якщо я дійсно вагітна? Що робити? З гуртожитку через кілька місяців треба буде з’їхати, а куди — невідомо. Податись до батьків? Але що мене там чекає?”.