Глава 3

На вулиці ніч здається теплішою, ніж зазвичай, хоча, можливо, це лише моя уява грає зі мною. Вітерець дражнить шкіру, пробираючись крізь тонку тканину моєї сукні, проте тепло його долоні на моїй руці повністю перекриває це відчуття нічної прохолоди.

Цей дотик — такий простий, але водночас приголомшливий, мовби у ньому було більше, ніж просто бажання тримати мене поруч. Незнайомець мовчить, і я боюся порушити цю тишу, ніби кожне необережне слово могло розбити тендітну гармонію моменту.

Ця тиша — не напружена, але вона сповнена напруги, що змушує серце битися швидше. У ній немає банальних розмов чи порожніх слів. Це тиша, що пульсує десь між страхом і захопленням, змушуючи мене знову і знову гадати, хто ж він насправді. Уяву важко стримати, і вона малює переді мною його образ: владний, таємничий і небезпечний у найсолодший спосіб.

Ми майже не говоримо дорогою, але в його жестах і поглядах більше сенсу, ніж у тисячах слів. Його впевнена хода випромінює силу, а рука, що без видимих зусиль тримає мене поруч, дає відчуття, що втекти від нього неможливо — та й я не хочу. Його мовчання мовби підкреслює силу, яка йде від нього, і цей владний погляд, що ненароком зупиняється на мені, змушує забувати про все на світі.

Я відчуваю, як всередині мене зароджується щось нове, незвідане. Це не просто флірт чи гра, яку можна завершити легким сміхом. У цьому є глибина, магнетизм, якому я не можу і не хочу чинити опір. Щось у ньому викликає бажання підкоритися — повністю, без запитань, без вагань. Лише з ним я відчуваю себе так, ніби знайшла частинку себе, яку навіть не знала, що втратила.

Зупиняємося біля високого готелю. Він швидко дістає картку-ключ із кишені, ніби все це було заздалегідь заплановано. Я з подивом дивлюся на нього, але його легка усмішка запевняє мене: довіряй. І, на диво, я повністю підкоряюсь. Хоча завжди намагалась тримати руку на пульсі, проте цієї ночі, схоже, далеко не одне моє правило повністю піде коту під хвіст.

Ліфт плавно піднімається, але здається, ніби час сповільнився, дозволяючи кожній миті пронизати мене до самих кісток. Повітря стає важким, насиченим напругою, що практично відчувається на дотик. 

У дзеркалі, яке відображає вузький простір кабіни, я ловлю його погляд. Очі, в яких лише мить тому було спокійне самовладання, тепер наповнені чимось набагато глибшим — бажанням, якого він більше не ховає.

Цей погляд пробивається крізь мене, мов удар блискавки, змушуючи серце пропускати удари. Коліна стають слабкими, і я, не в змозі контролювати себе, відступаю до холодної стіни ліфта, сподіваючись знайти там хоч трохи опори. Він бачить це, помічає кожен мій рух, і щось змінюється в його обличчі — ледь помітна усмішка з'являється на його губах, але в ній немає жодної легковажності.

— Все гаразд? — тихо питає він, голос звучить низько і хрипко, ніби йому самому не вистачає повітря.

Я лише киваю, хоча слова застрягають у горлі. Щось відповідати здається неможливим — емоції переповнюють мене, роблячи кожен вдих важчим, ніж попередній. В животі все перевертається від передчуття, такого солодкого й тривожного одночасно.

Коли двері ліфта повільно відчиняються, їх м'який дзвін здається нестерпно гучним у цій тиші. Його рука торкається мого зап’ястка, ледь відчутно, але цей жест здається командою. Я йду за ним, підкоряючись без слів. Його кроки рішучі, а мій подих все ще нерівний.

Ми зупиняємося перед дверима його номера. Він відчиняє їх ключем-карткою, і на мить його погляд зустрічається з моїм знову. У цій короткій миті мовчання я бачу все: рішучість, бажання, силу, які одночасно лякають і притягують мене, наче магніт. Я розумію, що назад дороги немає — і, можливо, я навіть не хочу, щоб вона була. Тиша між нами вибухає, коли двері зачиняються за нашими спинами.

Я не встигаю навіть оглянутися, як він опиняється ближче, ніж я очікувала. Його пальці піднімають моє підборіддя, змушуючи подивитися прямо в його очі.

— Ти впевнена? — питає він, і в його голосі немає ані сумніву, ані нерішучості. Його тон — спокійний, майже владний, але в очах палає вогонь, який неможливо приховати.

Я лише встигаю ледь помітно кивнути, і цього достатньо. Він більше не чекає. Його губи накривають мої — це не легкий, сором’язливий поцілунок, це буря, яка зриває з мене останні залишки стриманості. Він пристрасний, майже хижий, у ньому відчувається бажання, що кипить на межі контролю.

Його руки впевнено обіймають мою талію, притискаючи до себе так сильно, що між нашими тілами більше немає жодного простору. Я відчуваю його тепло, кожен рух його пальців, які ніби читають мене, торкаючись саме там, де хочеться найбільше.

Цей поцілунок саме такий, яким я його уявляла, навіть більше. Він накриває мене з головою, як хвиля, від якої неможливо втекти. Моє дихання переривається, але я навіть не намагаюся зупинитися. У кожному його русі — сила, впевненість, воля, які змушують мене розчинитися в ньому. Його дихання гаряче, воно торкається моєї шкіри, залишаючи по собі слід, що пече.

Я відчуваю, як його пальці повільно ковзають вздовж мого тіла, досліджуючи кожну лінію, але це не грубість, не поспіх. Його дотики сильні, але ніжні, і саме ця гармонія між владністю й турботою змушує моє серце битися так, ніби воно хоче вирватися з грудей.

Я відповідаю йому, не думаючи, не сумніваючись, з тією ж пристрастю, яка палає всередині мене. Мої руки самі знаходять його плечі, притягують ближче, ніби бояться, що цей момент може зникнути, розчинитися у повітрі.