Глава 2

Ми під’їжджаємо до клубу, і атмосфера вечора одразу змінюється. Парковка напівзаповнена, навколо чути сміх, гул голосів і приглушений бас музики, що пробивається крізь стіни. Ми виходимо з автомобіля таксі у передчутті.

— Ось тут і починається справжня ніч, — оголошує Ярик, грайливо підморгуючи.

Інга поправляє свою сукню і швидко перевіряє помаду в дзеркальці. Ліза обіймає Катю за плечі, жартуючи, що вони сьогодні головні зірки, а Макс заклопотано дістає телефон, перевіряючи годину.

— Ну що, всі готові? — запитую я, озираючись на нашу компанію. Чесно кажучи, я майже ніколи ось так не відривалась — не є любителькою. Але сьогодні зробила виняток.

— Якщо не зараз, то коли? — жартує Інга, роблячи перший крок у бік входу.

Біля входу в клуб — черга, але це лише додає відчуття чогось особливого. Яскраві вивіски переливаються неоновими кольорами, а повітря наповнене очікуванням. Ми підходимо ближче, і Ярик починає розповідати історію, як минулого разу ледь не залишився без місця через забудькуватість. Усі сміються, і час у черзі проходить непомітно.

Нарешті ми входимо всередину. Нас одразу обволікає тепле світло, змішане з яскравими лазерними променями, і оглушливий ритм музики, який буквально пульсує у грудях. У клубі багатолюдно: танцмайданчик заповнений, бари працюють на повну потужність, а офіціанти швидко маневрують між столиками.

— Я пропоную почати з танцмайданчика! — кричить Ліза, перекрикуючи музику, і всі погоджуються.

Ми рушаємо через натовп, шукаючи місце, де можна трохи розслабитися і злитися з енергією вечора. Коли ми нарешті опиняємося в центрі танцмайданчика, усе інше зникає. Є тільки музика, ритм і ця мить, що здається нескінченною.

Після кількох гарячих треків на танцмайданчику ми всі відчуваємо, як трохи втома починає давати про себе знати. Інга махає рукою у бік вільного столика неподалік, і ми прямуємо туди, прориваючись крізь натовп.

— Ну, тепер можна перепочити, — сміється Ліза, опускаючись на м’який диванчик.

Ярик одразу піднімає руку, привертаючи увагу офіціанта.

— Хто що хоче? — питає він, дивлячись на нас із нотками змови.

— Мені — щось не дуже міцне, — кажу, намагаючись перекрити музику.

— А нам із Катею коктейлі, теж щось легке, — додає Інга, поправляючи зачіску.

Замовлення зроблено, і ми нарешті можемо трохи перевести дух. У повітрі витає аромат фруктових коктейлів і легкий запах диму від генератора на сцені. За сусідніми столиками хтось сміється, десь лунають тости, але наш маленький куточок здається затишним і відокремленим від усього хаосу навколо.

— Слухайте, класно сьогодні, — каже Макс, притуляючись до спинки стільця. — Аж дивно, що у всіх вийшло зібратись.

— Ну, таке не часто буває, — погоджується Катя. — Треба частіше такі вечори влаштовувати.

Офіціант приносить наші напої, і ми піднімаємо келихи й склянки в символічному тості за гарний вечір.

— За нас, — коротко й урочисто проголошує Ярик, і ми всі підтримуємо його.

Буду відвертою, я ніколи не була прихильницею алкоголю, проте сьогодні всі правила пішли коту під хвіст. Наче щось вселилося. Хоча я й не проти. Попереду велике та світле майбутнє, тому чим не привід зустріти його саме ось так: у компанії найкращих і найближчих. 

— Про що задумалась? — лунає поруч голос Ярика, а я знизую плечима. Він не любить всю цю сентиментальність, а я не люблю грузити інших власними думками. 

— Просто… — мене враз перемикає.

— Ну ясно. Знову ці дурні думки, так? — хлопець сідає поруч, беручи в руки чарку з текілою. Одна мить — і рідина зникає, проте не зважаючи на те, що ми випили достатньо, Ярослав виглядає так, наче не вживав зовсім. 

— Не дурні, просто цікаво, як складеться наше життя. Чи будемо й надалі спілкуватися. Мені комфортно з вами, — слова відвертості так і линуть з уст, а друг у відповідь широко усміхається. 

— Не знаю як інші, але від мене ти так просто не втечеш. Так, я планую їхати за кордон до батька, проте заради тебе готовий приїжджати, — раптове зізнання Ярика зігріває душу, і я тягнусь за обіймами. 

Наша дружба завжди була дружбою. Хоча, здебільшого, Ярик називав це братерством. Жартував. Хоча я дійсно вважаю його братом. Жодних натяків і тільки прозорість. Ніяких почуттів і тільки щира дружба. 

— Піду потанцюю, — промовляю та прямую на танцмайданчик. 

Час лине швидко. Одна пісня змінює іншу, і те саме відбувається з коктейлями. Ще трохи — і мене ноги не триматимуть, але адреналін у крові не дає зупинитися. 

Саме тому я прямую до бару, аби трохи перевести подих, проте на цей раз за апельсиновим соком. Бо як добре зараз не було б, та зранку я точно бажатиму померти. Ніби апельсиновий сік мене врятує…

Біля бару майже немає натовпу. Я роздивляюсь клуб, опершись на барну стійку. На танцмайданчику наша компанія все ще відривається: Інга із Лізою голосно сміються, підспівуючи знайомому треку, а Ярик із Максом змагаються, хто краще танцює. Їхня енергія незгасна, як і цей вечір.

Всі танцюють, і я вільно вдихаю. Легка, водночас приємна, втома раптом обіймає мене. Усміхаюсь, досі не вірячи в те, що тепер я кваліфікований дизайнер. Одна з мрій збулася, і далі тільки ріст і досягнення. Попереду стільки планів, що я боюсь це все відлякати.