Розділ 61

Минали тижні, і замок, який колись здавався холодним кам’яним склепом, остаточно перетворився на пульсуюче серце нашого нового світу. Пил забуття змінився ароматом свіжого хліба з кухонь Фрайпана, гуркотом сталі в арсеналі та багатоголосим гомоном, що тепер заповнював усі 50 кімнат.

Ми з Мінхо були щасливі тією зрілою, спокійною радістю, яка приходить після великого шторму. Кожен наш ранок починався в обіймах, а кожен вечір завершувався обговоренням планів на майбутнє. Але наш затишний світ почав розширюватися.

Це сталося на заході сонця одного з вівторків. Вартові на вежах — тепер це були Галлі та Ньют — затрубили в роги. До брами підійшла велика група людей.

Дівчата з іншого клану про який розповідав Галлі і Албі вийшли з лісу впевненою ходою, загартовані своїм власним випробуванням. Їх очолювали горді й сильні лідерки, чиї очі бачили не менше жахів, ніж наші. Вони принесли з собою нові знання, іншу магію — природи і ту незламну жіночу солідарність, якої нам із Терезою іноді бракувало.

Разом із ними прийшли й інші виживші. Виявилося, що наш Лабіринт був не єдиним експериментом. Це були юнаки з різних куточків забутого світу, кожен зі своїми шрамами та своєю історією порятунку.

Тепер наші три приймальні ніколи не пустували. Там постійно велися перемовини, ділилися картами та розробляли стратегію захисту. Велика бібліотека стала центром навчання: дівчата-маги допомагали мені та Терезі глибше зрозуміти наші «запрограмовані» сили.

Бальна зала нарешті дочекалася свого призначення. Вечорами ми розпалювали величезні каміни, і під звуки старих інструментів, які відшукав Томас, у залі змішувалися сміх, танці та розповіді про минуле.

— Дивись, принцесо, — прошепотів мені Мінхо одного вечора, коли ми стояли на балконі, спостерігаючи за вогнями внизу. — Ми більше не просто купівка втікачів. Ми — початок чогось величезного. Справжнього королівства.

Він обійняв мене за талію, і я відчула, як обручка на моєму пальці тепло відгукується на присутність такої кількості живих душ навколо. Замок прийняв усіх. Кожна з 50 кімнат тепер мала господаря, кожна картина в галереї наче ожила, спостерігаючи за новим розквітом цього місця.

Ми з дівчатами з нового клану організували магічне коло, щоб підтримувати захисний купол над замком. А Мінхо... він очолив об'єднаний загін Бігунів, які тепер досліджували території навколо, щоб переконатися, що жодна небезпека не підійде до наших стін.

Ми жили щасливо, але в повітрі вже відчувався подих нових пригод. Адже коли збирається стільки сильних особистостей, історія просто не може стояти на місці.