Розділ 60

Перші промені сонця, пробиваючись крізь високе вікно, малювали на свіжовиметеній підлозі довгі золоті смуги. У кімнаті панувала така глибока, майже кришталева тиша, якої я не чула ніколи раніше — ні в гамірному Києві, ні в тривожному Глейді. Це був спокій справжнього дому.

Я солодко потягнулася під важкою оксамитовою ковдрою, відчуваючи, як кожна клітинка тіла нарешті розслабилася після виснажливих днів прибирання. Мої м'язи приємно нили, нагадуючи про вчорашній спаринг на майданчику та гарячі обійми під струменями води. Але навіть із заплющеними очима я відчула, що в кімнаті щось змінилося.

Повітря здавалося наелектризованим, теплим. Я відчувала на собі чийсь погляд — важкий, пильний і водночас неймовірно ніжний. Це було те саме відчуття, яке виникає, коли на тебе спрямоване сонячне світло: ти його не бачиш, але відчуваєш кожним нервовим закінченням на шкірі.

Я повільно розплющила одне око, а потім інше.

Мінхо лежав зовсім поруч, підперши голову рукою. Його каштанове волосся було розпатлане після сну, а на обличчі застигла та сама м’яка, ледь помітна посмішка, яку він дозволяв собі показувати лише мені. Він не спав уже давно — просто спостерігав за тим, як я прокидаюся.

— Доброго ранку, принцесо, — прохрипів він своїм низьким ранковим голосом, від якого по моїй спині пробігла приємна хвилька. Його вільна рука повільно простягнулася до мене, і він обережно прибрав пасмо волосся з мого обличчя. — Я вже почав думати, що ти вирішила проспати весь перший день нашої нової епохи.

Я перевернулася на бік, підтягуючи ковдру вище, і подивилася йому прямо в очі. У світлі ранку вони здавалися бурштиновими. На моєму пальці, що спочивав на подушці, м’яко блиснула обручка.

— Коли на мене так дивляться, — прошепотіла я, відчуваючи, як на обличчі розквітає сонна усмішка, — прокидатися стає небезпечно. Можна просто залишитися в цьому ліжку назавжди.

Мінхо тихо засміявся, притягуючи мене ближче за талію. Його тіло було гарячим, а погляд став ще глибшим.

— Непогана ідея, — погодився він, нахиляючись, щоб поцілувати мене в кінчик носа. — Арсенал нікуди не втече, 50 кімнат теж... 

Він знову замовк, просто вдивляючись у моє обличчя, наче запам'ятовував кожну рису в цьому новому, чистому світлі.

— Ти щаслива? — раптом запитав він, і в цьому питанні не було жартів, лише щире бажання переконатися, що я справді тут, з ним.

Замість відповіді я різко притягнула Мінхо за шию до себе. Наші губи зустрілися в довгому, пристрасному ранковому поцілунку, що став найкращою відповіддю на його запитання. У цьому поцілунку було все: подяка за вчорашній вечір, радість від нашого спільного пробудження та безмежне кохання, яке ми відчували одне до одного.

Коли ми нарешті відсторонилися одне від одного, я подивилася йому прямо в очі, які сяяли від щастя.

— А ти як думаєш, коханий? — прошепотіла я з грайливою усмішкою.

Не чекаючи на відповідь, я одним різким, але впевненим рухом перевернула Мінхо на спину, опинившись зверху на ньому. Його здивований вигук швидко змінився задоволеним сміхом. Я притиснулася до його грудей, відчуваючи його тепло та силу, і прошепотіла:

— Я думаю, що я найщасливіша людина у світі, тому що я з тобою.

Мінхо обхопив мене руками, притискаючи ближче до себе, і ми знову поринули в ніжні обійми та поцілунки.

Ніжність ранкових променів миттєво розчинилася в іншому теплі — палкому, живому, нестримному. Повітря в кімнаті, здавалося, загусло, наповнюючись електрикою нашої близькості. Те, що починалося як ліниве пробудження, перетворилося на пожежу, яка за лічені секунди спопелила залишки нічного спокою.

Я відчула, як гарячі долоні Мінхо ковзнули по моїх плечах, обережно стягуючи тонку нічну сорочку. Тканина невагомо впала на підлогу, наче останній бар'єр між двома світами. Я відповіла йому тим самим: мої пальці, все ще трохи тремтячи від збудження, допомогли йому позбутися одягу, відкриваючи те, що я знала напам’ять, але ніколи не втомлювалася вивчати — рельєфні м’язи Бігуна, загартовані роками випробувань.

Я залишилася зверху, відчуваючи себе справжньою володаркою цієї миті. Моє волосся розсипалося по його плечах чорним шовком, створюючи завісу, за якою існували лише ми двоє.

Я нахилилася, вдихаючи запах його шкіри — суміш свіжості, залишків вчорашнього тренування та чистої мускусної сили. Мої поцілунки залишали вогняні сліди на його шиї, змушуючи його дихання збиватися. Коли наші губи зустрічалися, це було схоже на зіткнення двох стихій, що нарешті знайшли одна одну.

Я повільно спускалася нижче, торкаючись губами його грудей, де серце калатало так сильно, наче хотіло пробити грудну клітку. Мої пальці окреслювали кожну лінію його преса, а поцілунки ставали дедалі сміливішими. Я відчувала, як він напружується під моїми дотиками, стримуючи себе, щоб не перехопити ініціативу занадто рано.

Між поцілунками ми перешіптувалися, і наш флірт став частиною цього інтимного танцю.

— Ти надто небезпечна, коли береш справу у свої руки, Маріє, — прохрипів він, і його голос вібрував у моїй душі. — Я починаю думати, що «запрограмована магія» цього замку — це ніщо порівняно з тим, що ти робиш зі мною.

— Хіба ти не сам просив про «інспекцію потенціалу»? — я грайливо прикусила його нижню губу, дивлячись йому прямо в очі, де зараз вирувало ціле море бурштинового вогню. — Я просто дуже ретельно виконую свої обов'язки господині.