Розділ 55

Зал стародавнього замку, який ще мить тому був наповнений гомоном і брязкотом посуду, раптом занурився у дзвінку, урочисту тишу. Навіть тріскіт дров у каміні здався дедалі тихішим, ніби саме полум'я затамувало подих.

Мінхо підійшов до мене впритул. Його очі сяяли так, як ніколи раніше — у них не було виклику чи іронії, лише безмежна, прозора ніжність. Він простягнув мені букет диких лісових квітів, що пахли свіжістю нічного дощу та вологою землею. Коли я взяла їх, він нахилився і невагомо, майже по-благовійному, поцілував мене в щоку. Його шкіра була гарячою, і цей дотик відгукнувся солодким дрожем у всьому тілі.

— Дякую... — прошепотіла я, і на моєму обличчі розквітла найщиріша посмішка за все моє життя. Це була посмішка жінки, яка нарешті знайшла свій дім.

Я вже збиралася розвернутися, щоб поставити квіти у воду або просто розділити радість з Албі та Галлі, які стояли неподалік, але відчула на своєму зап'ясті його пальці. Хватка була м’якою, але впевненою. Я зупинилася і повільно обернулася.

Мінхо вже не стояв поруч. Він повільно опускався на одне коліно перед усіма нашими друзями, перед моїм братом. У його руках була невелика оксамитова коробочка, яку він відкрив одним легким рухом.

Я миттєво закрила рот рукою, відчуваючи, як з очей градом покотилися сльози — чисті сльози радості, що обпікали щоки. Серце в грудях збилося з ритму, затремтіло і, здавалося, на мить зовсім зупинилося.

Це була не просто прикраса. Це був перстень, народжений на стику наших магій:

У центрі виблискував прозорий кристал, схожий на краплю гірського кришталю. Але всередині нього відбувалося справжнє диво. Там, у самій глибині каменю, у вічному танці спліталися його живі чорні Тіні та моє м’яке фіолетове Світло. Вони кружляли в нерозривному вихорі, створюючи ілюзію живого серця, що б’ється всередині коштовності.

Оправа була викувана зі світлого срібла, що нагадувало переплетені гілки того самого дуба, під яким ми знайшли прихисток.

Мінхо дивився на мене знизу вгору. Його погляд був таким м’яким, таким сповненим любові, що я ледь трималася на ногах. У цьому погляді була обіцянка захищати мене від усіх лабіринтів світу, у кожній реальності, в яку б ми не потрапили.

— Маріє... — його голос був незвично низьким і трохи тремтів від хвилювання, яке він навіть не намагався приховати. — Я довго біг. Я шукав вихід, шукав сенс, шукав волю. Але тепер я зрозумів, що мій єдиний справжній шлях завжди вів до тебе. Ти врятувала мене з темряви.

Він зробив глибокий вдих, і його Тіні на мить торкнулися моїх пальців.

— Ти станеш моєю дружиною?

Ньют, Томас, Тереза і навіть суворий Галлі завмерли, чекаючи моєї відповіді. Албі поклав руку на плече Галлі, і я бачила, як на його обличчі промайнула гордість. А я просто стояла перед ним, у своїй темно-синій сукні, з квітами в руках, і відчувала, що це — найвище щастя, про яке тільки може мріяти людина.

— Так... звісно, так! — мій голос тремтів, зриваючись на щасливий шепіт, який луною відбився від високих склепінь зали.

Я повільно простягнула йому тремтячу руку. Сльози застилали зір, перетворюючи світло каміна на розмиті золоті плями, але я чітко відчула, як його гарячі, шорсткі пальці впевнено підхопили мою долоню. Мінхо обережно ковзнув обручкою по моєму пальцю. Холодний метал миттєво потеплішав, торкнувшись моєї шкіри, а камінь всередині спалахнув яскравим фіолетово-чорним сяйвом, запечатуючи нашу обіцянку.

Щойно обручка сіла на місце, я не витримала. Я рвучко потягнула його за плечі, змушуючи піднятися з коліна, і міцно обхопила його за шию, ховаючи обличчя в його плечі. Квіти, які я все ще тримала, притиснулися між нами, наповнюючи простір солодким ароматом волі.

— Я кохаю тебе, Мінхо... — прошепотіла я йому у вухо, заплющивши очі так міцно, що світ навколо перестав існувати. — Я кохаю тебе більше за всі слова.

Мінхо обхопив мою талію, піднімаючи мене над підлогою і злегка кружляючи. Його сміх, низький і сповнений неймовірного полегшення, був найкращою музикою в цьому замку.

У цей момент тиша зали вибухнула.

— Нарешті! — вигукнув Ньют, першим почавши аплодувати. На його обличчі сяяла така широка посмішка, яку я не бачила навіть у найсвітліші часи Глейду. НАВІТЬ У ФІЛЬМІ ТАКОГО НЕ БУЛО. — Я вже думав, мені доведеться самому штовхати тебе на це коліно, Мінхо!

— Вітаю, сестричко, — почувся глибокий, спокійний голос Албі.

Я відсторонилася від Мінхо, все ще не випускаючи його рук, і побачила, як мій названий брат підходить ближче. Його погляд був вологим, але в ньому світилася непохитна гордість. Він поклав свою велику долоню на моє плече, а іншою міцно потиснув руку Мінхо.

— Ти обрав найкращу з нас, — сказав Албі, дивлячись Мінхо в очі. — Бережи її. Бо якщо вона знову зникне, я змушу тебе бігти через увесь світ, поки не знайдеш.

Галлі, який стояв трохи осторонь, схрестивши руки на грудях, просто коротко кивнув, але я помітила, як розслабилися його плечі.

— Непоганий вибір, Бігуне, — буркнув він, і це була найвища похвала, на яку він був здатний. — Принаймні тепер ми знаємо, що цей замок не залишиться без господині.

Томас і Тереза підбігли до нас наступними. Тереза, забувши про свою нещодавню ніяковість, міцно обійняла мене, а Томас плеснув Мінхо по спині так сильно, що той ледь не похитнувся.