Розділ 31

Ми йшли довгими кам’яними коридорами Фортеці у повній тиші, яку порушував лише далекий, роздираючий душу стогін Бена з боку медблоку. Кожен цей звук відгукувався в моєму тілі фантомним болем — наслідком того, що я забирала його муки на себе. Мінхо йшов поруч, його плече час від часу торкалося мого, і ця мовчазна підтримка була єдиним, що не давало мені впасти.

Коли ми переступили поріг зали Ради, важка атмосфера всередині здалася майже відчутною на дотик. Албі, зазвичай непохитний і суворий лідер, миттєво підвівся нам назустріч. Він підійшов до мене і, неочікувано для всіх, обережно обійняв, наче старший брат, що перевіряє, чи не розбилася його молодша сестра після страшного падіння.

— Маріє... — тихо промовив він, відсторонюючись і заглядаючи мені в очі. — Ти як? З тобою все в порядку? Ти виглядаєш жахливо.

Я змусила себе ледь помітно посміхнутися, відчуваючи за своєю спиною впевнену присутність Мінхо.

— Звичайно, все добре. Зі мною ж був Мінхо, — відповіла я, і в моєму голосі прозвучала щира гордість.

Албі кивнув, коротко глянувши на Мінхо з повагою, а потім його обличчя знову похмуріло. Він жестом запросив нас сісти. Поруч уже чекали Ньют і Томас; останній виглядав так, ніби не спав усю ніч, намагаючись розгадати загадку вчорашнього дня.

— Бен почав говорити годину тому, — почав Ньют, нервово крутячи в руках олівець. — Але це не було звичайне марення пораненого. Він шепотів назви місць, яких не існує в Лабіринті. Імена...

— Він говорив про тебе, Маріє, — перебив його Албі, пильно дивлячись на мене. — Він сказав, що ти "чужа". Що ти прийшла з місця, де небо не закінчується камінням, а життя — це лише картинки на склі. Він кричав, що ти бачила все це раніше, що ми для тебе — лише історія.

Я відчула, як кров відринула від обличчя. Холод, значно гірший за той, що був у Кістяній Пастці, проповз по хребту. Я зблідла як полотно, а пальці, що лежали на колінах, миттєво зледеніли.

— Він сказав... — продовжив Томас, пригнувшись ближче, — що Омивач — це не просто машина. Це охоронець знань. Бен стверджує, що Омивач знає все про цей світ, про кожен поворот стіни... і про твій світ також. Він назвав це "Інверсією". Омивач бачить твої спогади, Маріє. Він знає, хто ти насправді.

У залі запала мертва тиша. Хлопці дивилися на мене з нерозумінням і тривогою — для них слова Бена були лише божевільним маренням про неможливі речі. Але для мене... для мене це було визнанням вироку.

Я зрозуміла все в деталях. Якщо Грівери були механічними вбивцями, то Омивач був інтелектуальним чистильником. Він не просто пересував стіни; він виявляв "помилки" в системі. А я — дівчина з іншого світу, яка знає сюжет їхнього життя, яка пам'ятає їх як персонажів — була найбільшою помилкою в історії цього Лабіринту.

Бен не просто поранився. Омивач торкнувся його розуму, щоб через нього передати мені послання: він бачить мене. Він знає про мій світ так само добре, як я знаю про цей. І якщо він вирішить, що моя присутність тут руйнує сценарій, він "зітре" не тільки Лабіринт, а й саму мою сутність.

Я відчула, як Мінхо під столом міцно стиснув мою руку. Він не розумів суті, але він відчував мій жах.

— Маріє? — тихо покликав Ньют. — Ти розумієш, про що він? Що це за світ, де небо не закінчується?

Я підняла на них очі, розуміючи, що якщо я скажу правду зараз, світ Глейду може просто зламатися під вагою цього знання.

Я повільно обвела поглядом присутніх. Усередині все стиснулося, наче тонка струна напружилася до межі й нарешті луснула. Я більше не могла нести цей тягар наодинці. Кожен їхній допитливий погляд, кожне слово Бена — усе вказувало на те, що час таємниць вичерпано. Якщо Омивач уже знає, хто я, то мовчання лише дасть йому перевагу.

— Вийдіть усі. Живо! — голос Албі пролунав різко, розрізаючи напружену тишу.

Він зрозумів мій стан без зайвих слів. Коли важкі двері зали Ради зачинилися за останніми глейдерами, у величезному приміщенні залишилися лише ми п'ятеро: Албі, Ньют, Томас, Мінхо і я.

Мінхо не відпускав моєї руки. Його пальці переплелися з моїми, і я відчувала, як його Тіні тривожно пульсують біля наших ніг. Він був готовий захищати мене навіть від правди, яку я збиралася промовити.

Я зробила глибокий вдих, відчуваючи, як фіолетове світло всередині мене стає холодним.

— Те, що сказав Бен... це правда, — почала я, і мій голос здригнувся, але я змусила себе продовжувати. — Але він не божевільний. Він просто побачив те, що Омивач показав йому.

Я подивилася на Томаса, який завмер, затамувавши подих, а потім на Ньюта.

— Я не просто прийшла з іншого місця. Я прийшла з іншого світу. У моєму світі вашого Лабіринту не існує як реальності. Там... там це була історія. Книга. Фільм. Я знала ваші імена ще до того, як побачила ваші обличчя. Я знала, що Томас прийде останній, я знала, що Мінхо — найкращий Бігун, а Ньют... — я запнулася, дивлячись на його добре обличчя, — я знала вашу долю. Кожного з вас.

Албі нахмурився, намагаючись осягнути неможливе. Томас виглядав так, ніби його щойно вдарило струмом.

— Виходить, — тихо промовив Ньют, і в його очах з'явився непідробний жах і біль, — ми для тебе лише... вигадані люди? Тіні на склі?