Розділ 33

Ніч у королівських покоях обіцяла бути палкою, але Мінхо підготував дещо, що змусило моє серце не просто битися частіше, а буквально вистрибувати з грудей. Те, що він зробив, було ідеальним поєднанням його магії тіней та глибокого знання моїх найпотаємніших бажань.

Коли двері зачинилися, Мінхо не став одразу мене цілувати. Він зупинився посеред кімнати, і я побачила, як його очі спалахнули темним, майже фіолетовим вогнем.

— Ти попередила Настю, що ми будемо гучними? — перепитав він, і його голос став на октаву нижчим, вібруючи в самому повітрі. — Що ж, Марі... я не хочу, щоб ми себе стримували.

Він клацнув пальцями, і по кутах кімнати почали підійматися тіні. Вони не були лякаючими — вони були густими, як чорний оксамит. Тіні обплели стіни, створюючи абсолютний звуковий бар'єр. Я зрозуміла: тепер ми могли кричати, сміятися чи стогнати — Настя в сусідній кімнаті не почула б навіть шепоту. Це розв'язало мені руки... і не тільки мені.

Мінхо підійшов до мене впритул. Замість того, щоб торкнутися мене руками, він дозволив своїм тіням зробити це за нього.

Ось де почався справжній шок: тонкі, прохолодні стрічки з чистої темряви ніжно обхопили мої зап'ястя. Вони не тиснули, але були міцними, як сталь. Він повільно підняв мої руки над головою, і тіні прикували їх до спинки ліжка.

— Мінхо... — видихнула я, відчуваючи, як по тілу пробіг електричний розряд від цієї раптової владності.

Але це було лише початком. Він став на коліна на край ліжка, і я відчула, як матрац піді мною... зник. Мінхо використав свою магію, щоб підняти мене в повітря. Я буквально парила в невагомості, утримувана лише його тінями за зап'ястя та талію. Це було відчуття повної втрати контролю і водночас неймовірної легкості.

Контраст був приголомшливим: його гарячі долоні на моїх стегнах і прохолодні, пульсуючі стрічки тіней, що пестили мою шкіру там, де він не встигав.

Коли він почав повільно знімати з мене залишки одягу, кожна клітинка тіла реагувала вдесятеро сильніше через невагомість. Я не могла спертися на ліжко, я могла лише вигинатися в його руках, відчуваючи кожен його рух, кожен подих.

У момент, коли наш зв'язок спалахнув на повну, Мінхо зробив те, чого я не очікувала. Він дозволив мені бачити цей світ його очима. Через наш ментальний міст я побачила себе — розгублену, прекрасну, королеву в червоному мареві пристрасті, що левітує в обіймах темряви. Це було настільки егоїстично і прекрасно водночас, що я ледь не втратила свідомість від насолоди.

Його поцілунки були спраглими, він маркував мою шкіру, наче вовк, що позначає свою територію. Коли він нарешті з'єднався зі мною, перебуваючи в цьому стані магічної левітації, світ навколо просто перестав існувати. Були лише його тіні, мої фіолетові іскри, що виривалися з пальців, і неймовірний ритм, який змушував замок здригатися в основах.

Ми не стримували голосів. Завдяки його бар'єру я могла виплеснути весь  відчайдушний крик задоволення.

Коли магія нарешті відпустила мене, і я м'яко опустилася на шовкові простирадла, моє тіло все ще тремтіло від залишкових розрядів. Мінхо впав поруч, важко дихаючи, і одразу притягнув мене до себе, накриваючи обох важкою ковдрою.

— Ти... ти просто божевільний, — прошепотіла я, намагаючись віддихатися. — Невагомість? Серйозно?

Мінхо тихо й задоволено засміявся, цілуючи мене в мокре від поту плече. Його тіні повільно розчинялися в кутах кімнати, повертаючи нам звичну тишу.

— Я ж обіцяв тебе здивувати, Ваша Величносте, — відповів він з тією самою зухвалою іскоркою в очах. — До того ж, ти сама просила бути гучними. Я просто подбав про те, щоб Настя не прибігла з вогнегасником рятувати нас від «пожежі».

Я заплющила очі, відчуваючи себе абсолютно щасливою.