Розділ 29

Годинник на головній вежі замку пробив дванадцяту, і відлуння останнього удару все ще вібрувало в повітрі, коли ми з Мінхо нарешті переступили поріг наших покоїв. Але це вже не була просто кімната. За той час, поки тривав бал, слуги за наказом Албі перетворили наше помешкання на справжню королівську опочивальню.

Важкі дубові двері зачинилися за нами, відсікаючи далекі звуки музики та святкового гамору. У кімнаті панувала магічна напівтемрява, розбавлена лише м’яким золотавим світлом від каміна, де весело потріскували дрова.

Кімната здавалася безмежною. Величезне ліжко під балдахіном із темно-синього оксамиту тепер було прикрашене срібним гаптуванням у вигляді зірок та тіней — символів нашого союзу. На столі чекало вишукане вино в кришталевому карафі та свіжі фрукти, а повітря було наповнене ароматом сандалу та нічного жасмину.

На оксамитовій подушці біля дзеркала вже лежали дві корони. Моя — витончена, зі срібних ниток, що нагадували іскри світла, і його — масивна, з темного металу, що наче поглинав світло свічок.

Я підійшла до вікна, дивлячись на залитий місячним сяйвом замок, і відчула, як тремтять мої плечі. Червона сукня все ще переливалася в світлі вогню, але зараз я почувалася такою вразливою під вагою цього нового титулу.

— Король і Королева... — прошепотіла я, торкаючись пальцями холодного скла. — Мінхо, я досі не можу в це повірити.

Мінхо підійшов ззаду. Я відчула його присутність ще до того, як він торкнувся мене — його аура тіней м'яко огортала мої плечі, зігріваючи краще за будь-яку накидку. Він поклав руки мені на талію, притягуючи до себе, і вткнувся обличчям у моє волосся, вдихаючи його запах.

— Тепер ти розумієш, чому я говорив про твоїх батьків? — його голос був низьким і оксамитовим, він вібрував прямо в мене під шкірою. — Я хотів, щоб ти знала: я бачу наше майбутнє не просто як низку битв. Я хочу, щоб твій батько знав, що його донька — королева світу. Я хочу, щоб наші діти росли в замку, де слово "страх" буде лише терміном з підручників історії.

Я розвернулася в його обіймах, закидаючи руки йому на шию. Блискітки на моєму ліфі терлися об його чорний камзол, створюючи тихий шурхіт.

— Ти все спланував, — я дивилася в його темні очі, в яких зараз відбивався вогонь каміна. — Ці діти... хлопчик і дівчинка... Ти вже бачиш їх тут, правда? У цих коридорах?

— Бачу, — він посміхнувся, і ця посмішка була сповнена такої непідробної ніжності, що в мене перехопило подих. — Я бачу, як наш син вчиться володіти тінями, а донька освітлює весь замок своїм сміхом, як і її мати. Я бачу Настю, яка розповідає їм казки про "інший світ". Це не просто титули, Марі. Це фундамент нашого дому.

Він обережно торкнувся вирізу на моїй спині, і я здригнулася від електричного розряду, що пройшов крізь наш зв'язок. У цю мить я зрозуміла: він не просто прийняв корону. Він прийняв відповідальність за моє щастя на абсолютно новому рівні.

Мінхо підхопив мене на руки — так само легко, як він виносив мене з бібліотеки, але цього разу в його рухах була якась особлива, королівська владність. Він доніс мене до ліжка і обережно опустив на м'який оксамит.

— Сьогодні ми просто Марі та Мінхо, — сказав він, схиляючись над мною. Його розкуйовджене волосся і розстебнутий комір сорочки робили його неймовірно привабливим. — А завтра... завтра ми почнемо будувати королівство, на яке заслуговує наша сім'я.

Я притягнула його за комір до себе, шепочучи прямо в губи:

— Ти будеш найкращим королем. А я... я постараюся бути тобою гідною.

— Ти вже нею є, сонечко, — відповів він, перш ніж накрити мої губи довгим, пристрасним поцілунком.

Мінхо повільно опустив мене на прохолодний шовк ліжка, але я не випускала його сорочку з пальців, притягуючи ближче. Світло каміна відкидало довгі, тремтливі тіні на стіни, і зараз ці тіні здавалися живими, вони пульсували в такт нашому прискореному диханню. Його магія, зазвичай гостра й небезпечна, зараз огортала нас м’яким, майже відчутним коконом, відсікаючи весь зовнішній світ.

— Марі... — його голос став хрипким, низьким, він вібрував десь у мене в грудях.

Він почав із моєї шиї, розсипаючи гарячі поцілунки по ніжній шкірі, повільно спускаючись до вирізу сукні. Кожен дотик його губ залишав за собою слід вогню. Я вигнулася назустріч, зариваючись пальцями в його густе волосся, відчуваючи, як реальність навколо починає плавитися. Блискітки на моєму ліфі мерехтіли, коли він обережно, наче боявся зламати, розв'язував тонкі стрічки на моїй спині.

Коли сукня нарешті зісковзнула з моїх плечей, оголюючи шкіру нічному повітрю, я здригнулася, але не від холоду, а від того, як потемніли його очі. У них не було простого бажання — там було обожнювання, змішане з власницьким інстинктом короля, який нарешті тримає свій найцінніший скарб.

Його руки, мозолисті від меча, але неймовірно чутливі, ковзали по моїх талії та стегнах, вивчаючи кожен вигин так, ніби він хотів запам’ятати мене на дотик. Я відчувала кожен м’яз його тіла, коли він нарешті позбувся свого одягу і притиснувся до мене. Контраст між моєю ніжною шкірою і його твердим, гарячим тілом був майже нестерпним.

— Ти моя... — прошепотів він мені в губи, і це було не питання, а клятва. — У кожному світі, у кожному житті.

Наш поцілунок став глибшим, спраглим. Це було схоже на зіткнення двох стихій — мого світла і його тіні. Коли він нарешті увійшов у мене, я на мить затамувала подих, відчуваючи неймовірну повноту. Це не був просто фізичний акт; через наш магічний зв’язок я відчувала кожну іскру його задоволення, кожну хвилю пристрасті, що накочувалася на нього.