Розділ 18

Бібліотека замку перетворилася на наш штаб. Високі стелі губилися в тіні, а повітря було настільки густим від пилу та запаху старого пергаменту, що здавалося, ніби самі стіни задихаються. На величезному дубовому столі в центрі зали панував хаос: розгорнуті сувої, атласи магічних істот і важкі фоліанти з обгорілими краями.

Ми працювали вже третю добу майже без сну.

Тереза сиділа в центрі, оточена колом із мерехтливих свічок. Її магія пошуку працювала на межі: над столом висіла напівпрозора проекція моєї енергетичної оболонки. Вона була посічена чорними нитками, що пульсували, наче живі вени.

— Це не випадковість, — прошепотіла Тереза, не розплющуючи очей. Її пальці викреслювали в повітрі складні руни. — Ці нитки... вони мають господарську прив'язку. Щось тягне з тебе життя, Марі, і воно веде за межі замку.

Ньют і Албі методично перевіряли архіви прадавніх родів. Ньют виглядав змореним, його зазвичай лагідний погляд став гострим і зосередженим.

— Слухайте сюди, — Ньют постукав по сторінці книги, обтягнутої шкірою. — «Тіньовий мисливець, що приходить уві сні, коли стіни розуму впали». Тут сказано, що це — Гончак.

Мінхо, який весь цей час стояв за моєю спиною, поклавши руки мені на плечі, наче намагаючись фізично втримати мене в цьому світі, різко напружився.

— Гончак? — його голос пролунав як удар металу об метал. — Це міфічне створіння для катування полонених.

— Вже не міфічне, — похмуро вставив Галлі. Він, на загальне здивування, виявився неймовірно корисним — його знання про фортифікації та захисні знаки допомогли відсіяти десятки хибних теорій. — Дивіться на опис: «З'являється у подобі звіра, залишає мітки на плоті, випиває волю до життя». Це прокляття, Мінхо. Його не можна просто підхопити, як застуду. Його треба призвати.

Томас підійшов до столу, тримаючи в руках ілюстрацію з іншої книги. На малюнку була зображена величезна псоподібна істота з очима-безоднями.

— Марі, подивися. Це він?

Я здригнулася. Навіть на папері цей монстр викликав у мене напад нудоти і страху.

— Так... — ледь чутно відповіла я. — Ці лапи... він тисне ними на груди, і я не можу дихати.

Фрайпан, який щойно приніс піднос із гарячим відваром трав, щоб хоч якось підтримати наші сили, зупинився поруч.

— Прокляття? — він поставив піднос, і його руки злегка тремтіли. — Хто міг бути настільки жорстоким, щоб нацькувати на неї цю тварюку? Вона ж ледь тримається.

— Хтось, хто має доступ до темних ритуалів і відчуває ненависть, сильнішу за здоровий глузд, — Албі подивився на Мінхо. — Це не просто магія. Для призову Гончака потрібна кров або річ жертви.

Мінхо раптом змів рукою кілька книг зі столу, і тіні в кутках бібліотеки миттєво здибилися, реагуючи на його лють.

— Касандра, — процідив він. У його очах засвітилася така темрява, що навіть Гончак у моїх снах здався менш небезпечним. — Вона постійно була поруч.

— Нам потрібні докази, — зупинив його Ньют, кладучи руку йому на передпліччя. — Якщо ми просто вб'ємо її, прокляття не зникне. Гончак прив'язаний до життєвої сили Марі. Якщо він вб'є її уві сні — вона помре тут.

— Тоді ми не дамо їй заснути, — Томас рішуче подивився на мене.

— Вона не витримає ще одну ніч без сну, Томасе, — Тереза нарешті розплющила очі. Її погляд був сповнений жалю. — Її тіло надто виснажене. Гончак прийде знову, і наступного разу він може просто перекусити їй горло. Нам треба розірвати зв'язок із призивачем.

Я відчула, як холодний піт стікає по спині. Синяки під моїм одягом пекли, наче свіжі опіки. Ми знайшли ім'я ворога, але Гончак уже був на моєму порозі, чекаючи, коли сонце знову сховається за горизонтом.

— Я вб'ю цю тварюку, — тихо, але так, що в кожного в залі пішли сироти по шкірі, промовив Мінхо, притягуючи мене до себе. — У її снах чи в реальності. Але я вирву йому хребет.

Галлі похмуро кивнув, уперше за весь час не сперечаючись із Мінхо.

— Ми допоможемо. Треба вибудувати коло захисту. Якщо ця стерва призвала його — вона має бути десь поруч, щоб підживлювати закляття. Фрає, Томасе — перевірте кожен закуток замку. Ньют, шукай спосіб, як виманити Гончака в реальний світ.

Ми стояли посеред бібліотеки — змучені, налякані, але згуртовані навколо однієї мети. Бій ще не почався, але запах смерті вже витав між книжковими полицями.

У бібліотеці запала мертва тиша після слів Галлі. Ми всі розуміли: Гончак — це не просто паразит, це кат. Але теорія була однією справою, а жорстока реальність наздогнала нас миттєво.

Я відчула, як усередині мене щось різко обірвалося. Це не було схоже на звичайну нудоту. У горлі з’явився густий, залізний присмак, а легені наче наповнилися розпеченим свинцем. Світ перед очима здригнувся і почав стрімко темніти.

— Маріє? — голос Ньюта долетів наче крізь шар вати.

Я не встигла відповісти. Ноги просто відмовили, і я з глухим стогоном упала на коліна прямо на холодну підлогу бібліотеки. Судома скрутила мій живіт так сильно, що я склалася навпіл. Стіл, завалений книгами, хитнувся перед очима.

Я закашлялася — важко, надривно. А потім мене вирвало. Але цього разу на старий паркет вихлюпнулася не вода чи жовч. Між моїми долонями розпливлася калюжа густої, темної, майже чорної крові. Вона виглядала неприродно, наче була змішана з тим самим тіньовим маревом, що переслідувало мене вночі.