Розділ 6

Червоний шовк, що ще мить тому здавався моєю зброєю, тепер став перешкодою. Одним коротким імпульсом, вивільняючи всю ту напругу, що накопичувалася годинами, я дозволила своєму фіолетовому світлу спалахнути на поверхні шкіри. Тканина не згоріла у вогні — вона просто розпалася на тисячі сяючих іскор, залишивши мене повністю оголеною в його руках.

Без перешкод, без тканини, без зайвих слів — я відчула його кожним сантиметром свого тіла. Жар його шкіри, силу м’язів і ту непохитну впевненість, з якою він тримав мене.

— Нарешті, — хрипко видихнув він, і я відчула, як його тіні, немов живі істоти, сплітаються з моїм світлом навколо нас.

Він увійшов глибше, заповнюючи собою всю ту порожнечу, що випалювала мене зсередини весь день. Ревнощі до Касандри, страх перед новими ролями, злість на замок — усе це остаточно розчинилося в цьому єднанні. Тепер не було ні кланів, ні друзів за стінами, ні обов’язків.

Я закинула голову назад, впиваючись нігтями в його плечі, і мій голос, уже не ментальний, а справжній, розірвав тишину покоїв. У цьому моменті ми були не просто найсильнішими — ми були одним цілим. Світло і темрява нарешті знайшли свій ідеальний баланс.

Ми рухалися в єдиному, шаленому ритмі, де кожен поштовх відгукувався в мені електричним розрядом. Я відчувала його повністю — кожен сантиметр його довжини, що заповнювала мене до межі, розтягуючи й даруючи те саме нестерпне задоволення, від якого паморочиться в голові. Мої ноги міцно обхопили його талію, притягуючи ще ближче, щоб між нами не залишилося навіть спогаду про повітря.

Світ навколо нас перестав існувати. Залишився лише цей стрімкий рух, тертя шкіри об шкіру і фіолетові спалахи моєї магії, що змішувалися з його густими тінями під стелею. Я відчувала, як напруга всередині досягає свого піку, наче натягнута струна, що ось-ось лусне.

І ми вибухнули. Одночасно.

Це було схоже на зіткнення двох стихій. Моє тіло здригнулося в потужних спазмах, а з горла вирвався довгий, захлинаючись стогін, який він одразу ж зібрав своїми губами. У той самий момент я відчула, як він напружився всім тілом, в останньому, найглибшому поштовху виливаючи в мене весь свій жар, усю свою пристрасть і владу.

Коли перша хвиля насолоди почала повільно відступати, залишаючи після себе приємне заціпеніння, я відчула, як він повільно виходить із мене. У цій оглушливій тиші я відчула гарячу, густу рідину, що повільно стікає по моєму стегну — тепле свідчення його повної віддачі, його маркування мене як своєї. Вона лоскотала шкіру, нагадуючи про те, наскільки глибоким і відвертим був цей момент.

Я була абсолютно спустошена й водночас наповнена ним до країв. Мої сили покинули мене, і я млосно похилила голову йому на плече, вдихаючи запах його шкіри, змішаний із ароматом нашого кохання та легким присмаком озону від моєї магії.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла я в згин його шиї, ледь торкаючись губами гарячої шкіри.

Мінхо не відповів одразу словами. Він лише міцніше притиснув мене до себе, обіймаючи так, наче боявся, що я можу зникнути в ранковому тумані. Його тіні лагідно вкрили нас обох, мов найтепліша ковдра, захищаючи це миттєве затишшя від усього світу, що чекав на нас за дверима. 

Мінхо обережно підхопив мене на руки, наче я була найкрихкішим скарбом у всьому замку, і переніс на наше величезне ліжко. Холодні простирадла миттєво зігрілися від наших тіл, а темрява кімнати, розірвана лише слабким відблиском місяця, стала свідком нашої справжньої природи.

Він навис надомною, спираючись на лікті, і почав тихо шепотіти мені на вухо — слова, від яких шкіра вкривалася сиротами, а серце знову пускалося вскач. Його голос, низький і сповнений хрипкої ніжності, обіцяв, що ця ніч належить тільки нам, і ніяка сила в цьому світі не зможе розірвати наш зв'язок.

Ми не спали. Цієї ночі сон був нашим ворогом, адже кожна секунда, проведена не в обіймах одне одного, здавалася втраченою.

Ми прожили декілька раундів цієї гарячої, несамовитої ночі. Кожен наступний раз був несхожим на попередній:

Другий раунд був повільним і тягучим, наче мед. Ми вивчали кожен міліметр тіл, кожен шрам і кожен вигин, наче бачили одне одного вперше. Моє фіолетове світло м’яко пульсувало під шкірою, підсвічуючи наші переплетені пальці.

Третій — вибухнув новою хвилею пристрасті, де знову панували швидкість і дика потреба відчути партнера до останнього подиху. Злість, що кипіла в мені вдень, остаточно переплавилася в чисту енергію кохання.

Мінхо був невтомним. Його руки, губи, його тіні — усе працювало на те, щоб я забула про весь світ за межами цієї кімнати. Він брав мене знову і знову, щоразу доводячи до тієї межі, де закінчується свідомість і починається чисте блаженство.

Ми зупинялися лише на мить, щоб перевести подих і подивитися одне одному в очі. В його темних зіницях я бачила своє відображення — жінку, яка нарешті знайшла свій спокій у самому центрі шторму.

Коли за вікнами почало сіріти, а зимове небо готувалося до світанку, ми все ще були сплетені в єдиний вузол. Втомлені, виснажені, але абсолютно щасливі.