2 Глава

Коли почало темнішати до мене прийшов лікар провідати і спитати  як я. Через деякий час прийшла помічниця, щоб привести мене в порядок, так як Цитую «Хазяїн сказав підготувати вас до вечері». Сівши в крісло мене почали причісувати наносити макіяж для мене це було дивно і я вирішила спитати:

-Крім мене і вашого хазяїна буде ще хтось?

- Так пані, на вечері ще буде міс Марія.- цікаво хто вона?

-Це його дружина?

- Ні ви що- розсміялася помічниця-це його мати.

-Оу. Вибачте, я у вас не спитала як тебе звати?- зовсім забула про правила етикету.

- Мене звати Стефанія, та всі мене звуть Стефа.

- Яке гарне ім’я, ти будеш не проти, якщо я тебе буду звати Стефа?

-О звісно ні- затараторила вона.

-А я Христина, та звати мене можеш Кріс. Добре?

- О звісно пані Христино- вона склонилася, але коли побачила мій погляд відразу:-вибачте пані Кріс.

- Стефо ніяких пані-відрізала я.

 Усю подальшу процидуру Стефа розповідала мені про маєток і його мешканців. Та коли я побачила в шо я маю одягнутися моя нижня щелепа відпала. Це була сукня не проста а як у 18 ст. Ця сукня з трьома під’юпніками. Трьома. Але яка красива світло голуба в підлогу дещо схожа на сукню з мультфільма Попелюшка та дещо простіша так би мовити домашня.

-А це не занадто….. святкова ?

- Ні, ви що це вечірня.

-А коли ви встигли привести таку красу?

- Оу, це сукня пані Лейли, вона залюбки поділилася з вами.

-А чому ти не сказала, що вона теж має бути на вечері?

-Так вона поїхала з своїм чоловіком паном Робертом.

Глянувши на себе в дзеркало я була в шоці, така краса. Намилувавшись собою Стефа провела мене в малу їдальню. Та назвати її так в мене язик не повернувся . Простора з високими стелями, зал де стояв стіл приблизно но 15 людей. Цікаво, а яка велика їдальня? Мене провели до столу та відсунули крісло. За столом вже сиділи міс Марія і Влад.

-Добрий вечір, пані Христино, я хочу вас познайомити з своєю мамою герцогинею Марія Тиха. Мамо це Христина-з нотками сухості в голосі промовив він. А тим часом герцогиня посміхнулась в мою сторону. В ній зразу відчутно добру і люблячу своїх дітей жінку й водночас в її погляді відчутно строгість та справедливість. Одним словом я думаю ми з нею, якщо не подружимось, то ворогувати точно не будемо.

-Приємно познайомитися- посміхнулася я і протягнула руку, щоб пожати та під поглядом герцога зрозуміла, що зробила велику помилку. Та герцогиня теж замітила його погляд і не розгубилася протягнувши руку, щоб пожати її. Мені здалося, що у «хазяїна» брова потягнулася в верх та він встиг швидко взяти себе під контроль.

-Мені теж Христино, як думаєте свадьбу краще планувати на осінь, чи краще десь через місяць?- промовивши ці слова я була в шоці, яка свадьба він мені своє імя не говорив, да що там,  я його бачу вперше. Тільки я хотіла це все виговорити як Влад вирішив швидко вставити своє слово.

-Мамо, ми ще не замислювалися над цим -усміхнувся він мені так і хотілося заліпити пору кулаків-давайте зараз спокійно поїмо а потім, «можливо» і поговоримо про це.