Пролог

Пролог
  Я проспала!!! Будильник продзвенів вже в третє. Розкривши очі я зрозуміла, що сьогодні без сніданку і кави. Зібравшись і закривши квартиру я побігла до автобусної зупинки в надії встигнути на нього. Спускавшись по сходах, чуть не розбила собі носа, але все на щастя обійшлося. 
  -Ні, стій, зачекай-автобус поїхав . Я не встигла,  сьогодні точно  не мій день, прийдеться їхати на таксі. А їхати в ньому, один на один з водієм було лячно, та виправдовуватися перед босом не хотілося, він хоч і був моїм батько, але вичитати все одно міг.
  Сівши в таксі і сказавши адресу задзвонив телефон. Це був Марк . Мій хлопець, я познайомилися з ним в магазині. Випадково зіткнулися на касі, обмінялися номерами, а потім в вечері він прийшов до мене з тортиком. Я ніяк не могла зрозуміти, як він мене знайшов, та я після того дня більше над тим не замислювалася. А даремно мені потім боком вилізе.
- Привіт, Кріс. Які плани на вечір?
- Привіт, ніякі, а що?
- Як ти дивишся на вечірню прогулянку по мосту?
- Мені подобається, о котрій годині?
- В 6 підійде?
- Так, підходить. Вибач мушу відключатися, під’їжджаю до роботи. До вечора.- прийдеться відпросися в тата на 1 годину. Так цей день починається налагоджуватися.
- Та нічого. Давай до вечора.
  Заходячи в перукарню названу на честь мами. Нажаль я її ніколи не бачила, ну тільки на одному фото, де тато з мамою тримають мене на руках і біля них стоїть мій старший брат-Нік. Вона зникла після двох тижнів, як я народилася. Так, я відволіклася, на чому я зупинилася… ах да я заходжу в перукарню. І починаю молилася щоб в тато був хороший настрій. Ви не подумайте мій тато добрий, милосердний, любить мене і брата, ну і все таке, але він ніколи не змішував роботу і сім’ю. Та я й запізнилася на пів години, пробки в Києві це можна назвати ранковим ритуалом, але на автобусі я завжди встигала .
  -Доброго ранку, тато. Ти сьогодні так рано.-надіюсь він не помітив, що я запізнилася.
  -Добрий, добрий.- походу помітив, що зараз буде.
  - Тату я проспала випадково, і запізнилася на автобус. Вибач такого більше не повториться. Правда, правда.-Ходьби він на мене не кричав, а то стидно буде перед колегами, а вони ж то точно люблять попліткувати .
  -Ага, а таксі чого не взяла, ну або мені могла зателефонувати.
  -Ну, так я і взяла. На дорогах пробки.- вимушено посміхнулася я.
  -Присаджуйся, про що ти хтіла поговорити?
  -Тату, можете мене відпустити на годину раніше?
  -Навіщо?  Що, знову той «друг» тебе запросив на прогулянку?  
  -Так.
  -Я ж тобі говорив, що він тебе використовує, ну зрозумій мене я за тебе переживаю.
  -Тату, він хороший хлопець, скільки можна.
  -Добре, добре тобі вже нічого й не скажеш. 
  -Ну так відпустиш?
  -Іди.
 -Дякую, я пішла працювати.-хух. На цей раз так легко відпросилася.
Робочий день пройшов більш-менш нормально. Клієнти були задоволені😊
  Нарешті додому. Потрібно ще встигнути зібратися до 6. Так що мені обрати…? Мабуть це, да точно, буде воно. Ніжно голуба сукня, майже в підлогу і з невеличким вирізом. До нього підійдуть чорні босоніжки на каблуку. Так ледь не забула. Потрібно щось на верх накинути. Хоч і літо, але вечора прохолодні. Мабуть на цей раз візьму кожанку. Лишилось нафарбуватися і на голові щось зробити. Я люблю наносити макіяж на своє обличчя, знаєте це майже як розфарбовувати розмальовку антістрес. Не знаю, як ви, але мене це заспокоює.
  Останні штрихи, і я буду готова. Котра година? Так я ще вспіваю.
Виходячи з свого під’їзду, я побачила його, помахала, а він навіть не помітив. Мене би це насторожило. Але, ну що поробиш, я втомилася.
-Привіт, як ти, що з тобою?
-Доброго вечора, красива пані. З чого ти це взяла. В мене прекрасний настрій.- він сказав це з таким перебільшеним ентузіазмом. І в очах бурлила злість. Що я не можу. Але я посміхнулась, і сказала:
-Гаразд, куди підем?...е я знаю що до мосту, але якого?
-На Південний, я тобі не говорив?
-Ні. Ти мабуть забув, ну це й не так далеко.
Він промовчав, і лице якось похмурнішало. 
Дісталися до моста ми, як я й говорила, швидко. Коли Марк обернувся, його лице перекосило, 

від злості. Він підійшов до мене взяв за горло і сказав:
-Подякуй своїй матері, через неї ти загинеш.- причому тут моя мама? Вона зникла після мого народження і ніяк не могла нашкодити йому. Тільки я хотіла висловити своє питання, він зіштовхнув мене з мосту.
Моїми останніми думками було, що мене так і ніхто не знайде.