Розділ ІІ

Максим стояв насеред вулиці, оглядаючи світ, який здавався таким знайомим, але водночас незвіданим. Він відчував себе мандрівником у часі, який випадково забрів у чужу епоху. Він побачив кіоск з газетами, де на обкладинці була дата, що підтверджувала його подорож у часі – 13 червня 1986 року. Він купив газету, і його погляд відразу ж прикувала стаття про місцевого підприємця, який зник без сліду – це був його батько. Стаття містила фотографію будинку, де він виріс, але на фото будинок виглядав новим і свіжим. Максим вирішив, що саме туди йому і треба йти. Дорогою до будинку він зустрів людей, які були молодшими версіями його сусідів. Вони не впізнали його, але привітно віталися, як це завжди робили у маленькому містечку. Коли він дістався будинку, двері відчинила жінка, яка була точною копією його матері, але молодшою. "Доброго дня, чим можу допомогти?" – запитала вона з усмішкою. Максим замовк. Він не знав, що сказати. Як пояснити цій жінці, що він – її син з майбутнього? Як розповісти про хронометр і про своє бажання знайти батька? "Я... я шукаю Миколу Петровича," – врешті вимовив він. Жінка здивовано підняла брови. "Це мій чоловік, але він не вдома. Він зник кілька днів тому, і ніхто не знає, де він." Серце Максима забилося швидше. Він зрозумів, що його батько зник у той самий час, коли він активував хронометр у майбутньому. Чи могло це бути збігом? Або чи був це зв'язок між подіями, який він ще мусив розгадати? "Чи можу я зайти?" – запитав він, сподіваючись дізнатися більше. Жінка кивнула і впустила його до середини. Максим переступив поріг, і відчув, як минуле огорнуло його, немов старий друг, що чекав його повернення.