Розділ 2: «Крізь Сторінки: Подорож Прозами»

Розділ 2: Крізь Сторінки: Подорож Прозами

Безкінечні коридори бібліотеки немов поглинали мене, але я продовжувала свій шлях, сподіваючись зрештую, хоч кудись дійти.

Довгі години я блукала серед шаф, але несподівано, немов за помахом чарівної палички, одна з книг викинула сама себе мені під ноги. Звук падіння на тверду підлогу пронизав тишу бібліотеки, змусивши мене здригнутися і злякано відскочити назад.

- Що за чортівня? Де взагалі я? Чому у цієї бібліотеки немає ні краю, ні кінця? І що це за книги то такі, які самі кидаються мені під ноги? - З легкою істерикою вигукнула я, добряче зчепивши зуби від злості, і присівши там де стояла, ховаючи обличчя на коліна. - Мені вже все це набридло! Я хочу додому!

Ось тільки, кому б я не висловлювала б зараз своє обурення, воно так і залишилося не почутим, оскільки повітря розсікав лише мій власний зневірений голос. У носі защипало, а на очі накинулася волога пелена, і все ж таки я наважилася підняти ту книжку, і в ту ж саму мить, коли її обкладинка торкнулася моїх пальців, увесь світ довкола мене неначе розсипався маленькими осколками дзеркала.

Серце калатало в грудях наче скажене, у горлі став клубок, а з легень зник життєво необхідний кисень.

Опинитися в зовсім іншому світі виявилося вельми дратуючим моментом, адже за сьогодні подібне не в перше відбулось. У вухах стояв жахливий шум, небо було забарвлене у криваво-червоний колір, наче воно горіло у вогні. До легень дійшов густий запах гару, викликаючи огиду.

Серце забилося сильніше, і я озирнулася навколо. Пейзаж у новому світі змусив мене заціпеніти, оскільки навколо були лише самі руїни, будинки горіли яскравим полум'ям, тут більше нічого не випромінювало життя. Дерева, чорним листям тягнулися до червоного неба, а трава під ногами мала відтінок неприродної темряви. Вдалечині здавалося, що виднілася чиясь боротьба, люди на конях в сріблястих латах, хто з мечами, а хто зі списом.       

Зненацька перед очима у повітрі з’явився текст, який я просто не встигла розібрати, оскільки несподівано позаду пролунав дивний шум, після чого, я відчула нестерпний біль у районі грудей, від чого знесилена впала на коліна. Усе сталося надто швидко, від чого я не змогла нічого зрозуміти, оскільки в наступну мить розплющила очі й побачила таку знайому стелю. Вдих дався складно, груди неймовірно палило, але лише секунду, оскільки з наступним вдихом усе прийшло в норму, лише гул серцебиття віддавався в самих вухах.

Різко прийнявши сидяче положення, натрапила поглядом на палаючу чорним полум'ям книжку, від якої я тут же відповзла подалі.

- Що щойно сталося? - Ледь слухняними губами прошепотіла я, спостерігаючи, як пожовклі сторінки стають чорнішими за чорний.

Відчуття зміни реальності було настільки різким, що я ледь могла осмислити те, що відбувається. Таємничий світ змішався з ароматом старовини й паперу в бібліотеці, створюючи дивний контраст. Ніби мені снився цей світ, і тепер я раптом опритомніла, повертаючись до знайомого місця.

Я зрозуміла, що секрети, які приховує бібліотека, незрівнянно глибші, ніж я могла уявити. Дивна мандрівка через виміри залишила змішані почуття здивування і нерозуміння. Як книга, яку я щойно намагалась прочитати, так і цей світ залишився незбагненним.

Сльози безладно текли по щоках. Тотальна невизначеність того, що відбувається, перехід від одного світу до іншого, підривали мою реальність. Бути в одну мить у вогняному світі, а в наступну – вже в бібліотеці, створювало абсолютний хаос у моїй душі.

Відчай охопив мене, і я довго намагалась взяти все під контроль, угамувати емоції, ось тільки у мене це погано виходило. Усі мої надії на повернення додому здавалися втраченими. Сумні думки про те, що я могла назавжди втратити свій буденний світ, ставали дедалі реальними.

Змішані почуття - відчай, страх і невідання - тіснилися всередині мене, як клубок ниток, що веде в безкрайній лабіринт емоцій. Кожен перехід через виміри нагадував мені, що я більше не маю повного контролю над своєю долею, що світ, який я вважала своїм, тепер був недоступним і далеким.

Я намагалася зібратися з духом. Але всередині мене кипів конфлікт - страх перед невідомим і бажання повернутися в рутину, яку я тепер усвідомлювала як цінний скарб.

У якийсь момент, мені все ж таки вдалося заспокоїтися і переосмислити все те, що вже сталося і чого вже ніяк не змінити. Згодна, все це здавалося грою запаленого хворого розуму, ніяк не інакше. Ось тільки, скільки б я не намагалася знайти вихід з цієї ситуації, його тут просто немає.

Піднявшись на ноги, я продовжила свій шлях, незважаючи ні на що. Звісно, ьув момент, коли мене осяяла ідея, ввидертися по стелажам з книжками й оглянути все довкола з висоти. От тільки якось не хотілося більше торкатися тих книжок, а без цього забратися було просто неможливо. Минав час, і я усвідомлювала, що не можу просто залишитися бездіяльною в цьому лабіринті.

Присівши біля однієї з багатьох шаф, та тяжко зітхнувши, я відчула, як голод наздоганяє мене.

- Ну ось, чудово, мені ще цього не вистачало, - прошепотіла я сама собі з іронією в голосі, легко розсміявшись над відведеною мені долею.

Опустивши голову на коліна, я почала активно міркувати: «А чи можливо, варто ризикнути і відкрити ще одну книгу? Можливо, це виявиться ключем до нових можливостей? Зрештою, зрозуміло, що, незважаючи на всі труднощі й небезпеки, я все одно опинюся в цьому лабіринті, тож чому б і не спробувати дослідити його ще глибше? Перехід, звісно, був не з найприємніших, але все ж таки кращий, ніж усі ці ряди з нескінченними коридорами стелажів».