10 Розділ - План

Ярина прокинулася у напівзатемненій кімнаті. Кімната виявилась маленькою, з одним маленьким віконцем. З предметів був лиш маленький стіл, який стояв у кутку , а біля нього стілець ,і ще ліжко на якому лежала дівчина. Рудоволоса хотіла встати, але не змогла. Вона помітила що зв’язана. Ярина спробувала визволити руку. Але лиш на трішки послабила мотузки. «Що ж це таке? Де я?»–крутилося у дівчини в голові.
 ―Допоможіть!!!–закричала Ярина на весь голос.
 Враз за дверима почувся шум. Було чутно як відкриваються замки. Ось в кімнату заходить високий блондин спортивної статури. Ярина зразу впізнала його. Це був Назар. Він підійшов до Ярини і погладив її по майже червоному волоссю.
 ―Що ти робиш?!! Відійди від мене!!!І взагалі забирайся від мене! Ти мене зрадив!!–– закричала дівчина.
 Назар ніби не чув її, а все дивився на неї своїми великими карими очима. Тут Ярина відчула, що мотузки трішки розв’язались на руках. Вона розмахнулась рукою і дала йому ляпаса .
 ―Що ти робиш!!!!–закричала дівчина, вона не могла йому вибачити за те що вона опинилася невідомо де.
 Назар стояв осторонь тримаючись за щоку. Він втупився в підлогу. Хлопець і сам не розумів, що з ним коїться.
 ―Чому ти мовчиш?–вже спокійно запитала дівчина.
 Юнак все мовчав. Він не міг підібрати слів, щоб все об’яснити. Ярина дивилась як ніяковіє Назар.
 ―Ей …ти чого?–дівчина і сама вже не знала, що казати.
 ―Ем…ти мене...вибач…я не хотів…тебе обманювати…мене змусили це зробити.
 ―Все досить. Я вибачаю.
 Назар підняв погляд на Ярину і побачив її щирі очі. «Як би ж вона знала, що її чекає»–думав Назар дивлячись на дівчину, на його очах почали з’являтися сльози. Ярина не знала що робити, адже ніколи не бачила , як її друг плаче. Дівчина лежала і ніяковіла, адже вона думала, що це із-за неї він плаче.
 ―Чому ти плачеш?–запитала Ярина після п’яти хвилин навчання.
 ―Про-с-сто сором-м-но…–відказав хлопець запинаючись.
 ―Все я вибачила тобі і забула про цей випадок.–сказала дівчина з усмішкою.
 ―Ехех…–зітхнув хлопець.
 Ярина лежала і дивилась на засмученого Назара, їй так кортіло підійти і обійняти його, але вона не могла його зробити.
 ―Назаре, скажи чому я зв’язана?
 ―Ем…це й…як…його… я не знаю.
 ―Можливо ти мене розв’яжеш, а то якось не зручно лежати.
 Назар підійшов до ліжка на якому лежала Ярина. Дівчина спокійно на нього дивилась. Юнак почав розв’язувати  ноги, а тоді скинув мотузка із іншої руки. Після цього Ярина стала розтирати кінцівки, які затерпли. Назар стояв осторонь і дивився на дівчину. Він не міг зрозуміти, що йому робити, юнак хоче прислужитись батькові, але й не хоче ні покидати, ні сваритись, ні розлучатися з Ярино. Хлопець був між двох вогнів. Яриною і Ярославом. Назар все думав, кого ж вибрати, але нічого не вирішив.
 Хлопець хотів прислужитись батькові, тому що той обіцяв, що скаже хто його матір, яку він ніколи не бачив. Все життя юнак думав, що його матір померла. Але як вияснилося, кілька днів назад ,вона жива. В п’ять років він втік із дому, після п’яти місяців блукань, потрапив до дитбудинку. Там подружився з Іванною і Яриною. З цими двома дівчатами ніхто не дружив, і взагалі ніхто не любив. От він вирішив стати їм другом і захисником. Згадуючи все це він і не помітив ,як до нього підійшла Ярина і обійняла.
 ―Ніколи мене не покидай. Чуєш ніколи.
 Назар не знав що відповісти. Він любив Ярину всі ці роки, але приховував це. Але він хоче дізнатися хто його матір. В юнака починає боліти голова. Він не може вибрати між Яриною і матір’ю. Як же це важко вибирати між двох дорогих тобі людей Це дуже важки вибір.
 ―Не покину.–відповів Назар після довгої мовчанки.
 Він обійняв Ярину у відповідь. Дівчина не розуміла чому вона його обійняла і сказала ті слова. Але на душі стало легше. Залишилось вияснити де вона і що їй робити.
 ―Ярино, я знаю як можна втекти звідси.–ніби прочитавши її думки сказав Назар.
 ―Але як?
 ―Просто довірся мені.
 ―Я тобі раз довірилась. І що з того вийшло. Я зараз не відомо де.
 ―Кажу ж довіряйся мені.
 ―Гаразд…довіряю.
 ―Тоді чекай мене, я прийду через декілька годин А зараз відпочинь.
 Хлопець поцілував її в щоку і вийшов. Ярина стояла остовпівша. Через декілька хвилин вона присіла на ліжко. Дівчина думала, що буде робити. Як буде рятувати сестру? Після таких роздумів Ярина не помітила як заснула.

                                           * * *
 Тим часом Ярослав сидів в кабінеті. Кабінет був у світлих тонах, не дивлячись на те, що власник не любив світлих тонів. Все гармонійно було поєднано в одну композицію. В кабінеті стояв великий стіл на якому було багато документів, поблизу вікна стояв столик із карафою води. Чоловік сидів і переглядав якісь папери. До кабінету раз по раз забігала молоденька тендітна жіночка, яка забирала документи, і одразу ж кудись бігла.
Раптом щось впало, Ярослав відволікся від переглядів документів і вставши підійшов до карафа з водою налив воли в стакан. Чоловік випив води і поставив його на стіл, а сам пішов до вікна.
З вікна був чудовий вид на місто. Кругом снували люди, дивлячись на фонтани і красиві будівлі, справа виднівся парк, весь ніби позолочений, зліва виднялась будівля театру.
«Ну що ж, скоро ти, Артур за все відплатиш... За все, що ти мені заподіяв.» - думав Ярослав, дивлячись на свою стару школу. В тій школі в нього було багато хороших і поганих моментів. Але в пам’яті Ярослава закарбувалися лиш погані. «Як же мені хочеться повернутися до школи, але нажаль…»
Чоловік на чаклував горнятко кави і почав пити її маленькими ковтками. Він думав як швидко переміститись на Землю, так щоб їх не помітили.
На дворі зірвався вітер. Враз небо затягнули хмари і стало темно як вночі, хоч на годиннику була лиш дванадцята година дня. Такого вже давно не було. Ярослав зрозумів, що хтось розсердив відьму і тепер, вона м`яко кажучи не в гуморі.
«Цікаво, чи довго вона буде сердитись» - подумав чоловік.
До кабінету хтось зайшов, тихо, як кішка на полюванні. Шуму від гостя не було, але присутність людини відчувалась. Особа так само тихо сіла у крісло.
― Чому ти прийшов? – Запитав Ярослав сівши навпроти свого незваного гостя.
― Хотів побачити «любого» батечка, – усміхнувся юнак, побачивши як в очах Ярослава загорілись недобрі вогники.
― Я ж… просив… мене… так… не називати! –прокричав він, роблячи зупинку на кожному слові.
― Все-все-все. Більше, не буду, – відповів хлопець, ховаючи усмішку.
В кабінеті запала тиша. На вулиці почався сильний дощ, а через хвилину пішов град. Очевидно відьму сильно розсердили. Ніхто не знав, як почати розмову, адже ніхто ніколи не говорив так довго один з одним. Завжди всі розмови доходили до сварок.
«Як же йому все розказати? Він мене й слухати не захоче» - нав`язливо вертілось в голові у Назара.
―Так, чому ти прийшов ?
―Хотів дещо розказати.
―Ну і чому ти мовчав?
―Бо хотів, щоб ти перший почав розмову.
Вони знов замовкли. На вулиці яскраво засяяла блискавка і за нею одразу загриміло.
«Чому з ним так важко розмовляти? Видно, що характером вдався трішки в матір» - вже в котре сказав собі подумки Ярослав.
― Ну розповідай, як вже прийшов.
― Тут в мене з’явився план, як декого обманом доправити до пані Магдалини.
― І як же?
― Я скажу їй, що втечу разом з нею до її міста і ми підемо шукати її сестру. А тоді заведу Ярину їй, пані Магдалині.
― Хм…- «Як же я сам до такого не додумався?» подумав чоловік.- Розумно. Молодець, – похвалив вперше сина Ярослава.
― Це все. Я йду.
Назар встав із крісла і пішов до дверей. Ярослав сидів і роздумував, коли її доправити до Магдалини. На вулиці вже йшов тихий осінній дощик і де-не-де гриміло. Чоловік ще трішки просидів мовчки, а далі взявся розглядати і підписувати документи.


                                                          * * *
 На горизонті виднілося сонце. Кругом розлігся туман. На гіллях дерев, ще було трішки пожовклого листя. Защебетали птахи які ще, не полетіли у вирій. Поблизу невеличкого будинку було тихо, раптом якась постать швидко промайнула всередину. Охорона, що стояла біля дверей будинку, нічого не замітила, адже вона ще спала.
 До кімнати тихо, майже безшумно зайшла юна постать хлопця. Можливо б ніхто не почув ,як він увійшов до кімнати ,але дівчина яка спала на ліжку, почула як рипнули двері. Вона вмить встала, і помітила постать друга. Хлопець не очікував, що рудоволоса встане і злякався. Юнак дивився на неї переляканими очима, адже хотів сам її розбудити, а тут виявляється, що вона не спить.
 Дівчина здивувалася не менше за юнака, адже не думала, що він прийде в таку ранню годину. Вони дивились один на одного і не могли зронити й слова. Через декілька хвилин, коли переляк минув, Назар почав розмову:
 ― Ну ти й мене налякала.
 ― Ти мене не менше налякав,– відповіла з нотками сарказму дівчина.
 ― Чому ти не спиш?
 ― Тому ,що почула як якийсь недоумок заходить в кімнату, тим більше тебе двері підвели, вони риплять жахливо, - сказала рудоволоса із усмішкою на обличчі.
― Ну в тебе і слух.
― Я тебе прошу, ніби до тебе в дитбудинку не кралися, щоб зробити «темну», мені часто перепадало від нелюбів мене й моєї сестри, тому я коли сплю чую все.
  Хлопець не знав, що відповісти, адже в дитбудинку його всі боялись, тому не лізли. На вулиці ще більше світало, птахи гучніше защебетали. Вартові прокинулись і вирушили на розвідку кругом будинку. Розпочався ранок, який не передвіщував нічого поганого.
 Тим часом дівчина заправила ліжко і почала більш-менш приводити себе до ладу. Вигляд у неї був скажімо не дуже. Під очима синяки, таке відчуття ніби вона не спала місяць, а на голові «гніздо» із рудого волосся. Одяг зім’ятий і брудний. Ярина спробувала заплести косичку, і в неї як на диво вийшло, досить презентабельно. Хлопець ж присів на стілець і дивився за рухами дівчини. «Вона така безтурботна, але навіть не підозрює, що її чекає. Якби не батьків договір з Магдалино, клята відьма, Ярина б пізнала всі секрети магії, і жила нарешті зі своєю сім’єю. Нащо я погодився на це, вона зненавидить мене, але я зроблю це будь-якою ціною, адже тоді дізнаюсь те що хочу. Тому, вибач мене Яринко.» – він важко зітхнув і продовжив далі дивитися на дівчину.
 ― Ярино, ти готова втекти?– порушив тишу Назар.
 ― Ну.. так. Ти ж знаєш, як я хочу знайти сестру. А що?
 ― Тут просто підвертається така можливість, тому якщо ти готова, то втечемо сьогодні під вечір.
 ― Чому ж ти раніше не сказав?! Потрібно було з цього й починати. А то злякав, і почав ля-ля  про те як я тебе налякала. – накинулась на нього Ярина.
 ― Ей! Не кіпішуй. Просто хотів пізніше сказати, та й ти займалася своєю зовнішністю. Не хтів заважати. – вмить відреагував жартом Назар.
 ― Ах- ха- ха. Дуже дотепно. Ти ж знаєш, як я хочу знайти Іванну. – відрізала рудоволоса.
 Не довго сердившись Ярина підбігла до Назара і обійняла його. Хлопець цього не очікував, адже щойно вони ледь не посварились. Через декілька хвилин дівчина відсторонилася і почервоніла, а Назар відвернувсь від Ярини, щоб та не помітила його червоні щоки і, на чаклував їм сніданок. Через декілька секунд на столі з’явилися дві тарілки супу і два горнятка кави. Рудоволоса вперше бачила чаклунство і дивилась на це із захопленням, юнак помітивши це, жестом показав на стілець, а сам сів на інший. Суп виявився смачний, не такий як у дитбудинку. Хоча дівчина і не любила  його, але з’їла із насолодою. На останок вони випили горнятко кави. Вставши, Ярина пішла лягла на ліжко, щоб, як то кажуть «сало зав’язалось». Хлопець швидко все прибрав, підійшовши до дівчини він запитав:
 ― Цей… Можна прилягти біля тебе?
 ― Хм… ти ж можеш собі на шаманити ліжко. Чому ж не зробиш цього?
 ― Ей! Я не шаман! Тому, давай ти не будеш ображати мою і свою расу, також. І знаєш, якось не хочеться вичерпувати свої сили перед утечею, тому давай совайся. Мені потрібно відпочити.
 Ярина важко здихнула, але посовалась. Назар ліг оббік неї дивлячись в стелю. Невдовзі дівчина не замітила, як поринула у сон на грудях хлопця. Юнак ще довго дивився на стелю, але дрімота, яка увірвалась до кімната брала своє і невдовзі заснув сам в обнімку з рудоволосою.
                                                       * * *
   Маленький промінчик світла потрапив на обличчя рудоволосої, відкривши свої великі сірі очі вона трішки зашарілась, адже на її стані лежала рука хлопця, а до такої близькості вона ще не звикла. Дівчина прибрала його руку, і стала тихо підніматись так щоб не розбудити юнака. Ярина підійшла до невеличкого вікна із якого був вид на сад, що ріс біля будинку. На дворі смеркало, тому в кімнаті стало трішки прохолодніше. З кожною хвилиною насувалась ніч. На небі з’являлися зорі, а посеред них, мов пастух посеред вівців, видніється місяць.
   Навколо все стихало. Ярина тихо підійшла до ліжка і помітила, що Назар ще не прокинувся. Дівчина вирішила його злякати. Вона тихо підійшла позаду нього і почала лоскотати. Хлопець нічого не зрозумівши, почав кричати:
 ― А-а-а!!! Що? Де? Як? Блін! Ярино! Нащо так лякати?! Я вже бозна-що на придумував!– закричав Назар не встигнувши відкрити очі, саме цей момент найбільше  і розсмішив рудоволосу.