8 Розділ - Знайомство і втеча

 Було приблизно вісім вечора,по шоссе їхала чорна машина.Судячи з усього їхали до часного будинку,що в кінці міста.Тільки машина приблизилася,ї нього як пуля вилетіла жінка.Їй довелося декілька хвилин,приводити себе до порядку.
 З машини вийшов високий,широкоплечий чоловік.
 −Доброго вечора,Магдалина,−чоловік криво усміхнувся.
 −Привіт,Ярослав,ти по справі чи як,−в неї посмішка вийшла набагато щиріша.
 Не церемонившись Ярослав зайшов у будинок.
 −Сумніваюсь,що після нашої останьої розмови,я хочу побалакати про «щось іще».−посмішка на обличчі Магдалини відразу згасла.
 −До нас тут одна дівчинка прийшла,Ярина,−чоловік повернувся і зустрівся з невірюючим поглядом відьми.
 −Не грай зі мною в ігри,в неї не має магії,в тієї що є,скоро не буде.
 Ярослав підійшов до Магдалини на непристойну відстань.
 −Вона має сильну магі.,і коли виросте зможе навіть,як ми з тобою відчувати магію інших.Закрадається питання,чому ти її відпустила?Хотіла нашкодити мені?
 −Я нічого не відчувала,−відкинула вона.
 −Так ось головне,ти навіть будеш у виграші,−чолвік мимоволі посміхнувся,бо в жінки очі на лоба полізли.−Не вбивай Іванни,прийде Ярина,і в тебе все в шоколаді,як тобі?
 Вона трохи помовчала,але таки погодилась.Тоді без потрібних слів Ярослав пішов геть.

                                        ***
 В напівтемному підвалі на соломі,лежить скручена рудоволоса дівчинка. Раптом вона встала,тому що до неї зайшла темноволоса жінка, одягнена у довгу темно-зелену сукню глибоким декольте.
 −Відпусти мене!−закричала дівчина.
 −Хм..Хто ж ти така щоб я тебе слухала.−спокійно відповіла темноволоса.
 −Хто я!Та я...я...−рудоволоса замовкла.
 −Ну і хто ж ти?Сирота,бідна.Мені продовжити?
 −Не потрібно.−відповіла дівчина і опустила очі додолу.
 −А тепер слухай мене уважно,зараз ти підеш зі мною і дасиш клятву.
 −Навіщо?
 −Так потрібно.
 −Я нізащо не буду клястися ні перед тобою,ні тобі!
 −Ах ти ж нестерпне дівчисько,та я зараз вб’ю тебе...−раптом вона згадала про що вона домовлялася із Ярославом.−Ти завжди будеш лежати,поки я не скажу встати!−Сказала це дівчинка впала на землю і не могла встати.
 −Що ти зі мною зробила!Ти відьма!Жаба!...−жінка вліпила їй ляпаса і вийшла із підвалу.
 Після того як Магдалина вийщла,Іванна знепритомніла із-за того що вона не їла вже другу чи третю добу.Коли вона прийшла до тями біля неї сидів обнявши її за плечі високий темноволосий хлопець років п’ятнадцяти-шістнадцяти з великими блакитними очима.Іванна відскочила і стала дивитися на нього,тим самим по-червонівши.
 −Ти хто?−Запитала дівчина.
 −Я Микита Білодуб.А ти?−спокійно відповів хлопець.
 −Я Іванна Барвінська.А що ти тут робиш?
 −Як бачиш сиджуЧому ти на мене так дивишся?
 −Бо я перший раз бачу тебе і незнаю що в тебе на думці.Може ти допомагаєш Магдалині?
 −Хм..а тобі що Мгдалина зробила?−Іванна здивувалася спокійності хлопця.
 −Поки що нічого,−вона вирішила змовчати про те ,що зробила з нею Магдалина.−Але відчуваю,що тут щось не так,і я це з’ясую.
 −Ну,ну.
 −Що ну,ну?Ти не віриш?
 −Ні я то вірю,але як ти виберешся із підвалу?
 −Нащод його не хвилюйся.А чому це тебе так цікавить?
                           ***
 Ярина пробула в лікарні останні тижні літа,тому в місті почалася осінь.Почалася безцеремоно,відразу дунули холодні вітри.Але вона не знала,що погодою тут керують справжні маги,це щось ніби наших синоптиків,але вони вказують на погоду,а саме роблять її.Все це робилося по наказам мера Ярослава,він завжди хотів щоб маги і люди контактували,по його думці вони один одному заважають.Саме тому як тільки він прийшов до влади,на кордоні міста з’явився величезний лабіринт,аби ніхто не пройшов до Сайруса,і не вийшов...
 Біля лікарні весь ранок крутився молодий хдопець,час від часу ходячи у ларки і купуючи каву аби зігрітися.Вигляд у нього був кепський,здається він вже зневірився,що той кого він чекавприйде.Але ось із-за кутка виїхала машина,і чоловік зразу ж розцвів.З неї вийшов чоловік у темному піджаку,судячи з погоди йому було доволі холодно.Але той хлопець подав  йому тепле пальто.
 −Ну що,як справи в місті,Володимере?!−спитав захеканий від холоду Ярослав.
 −Та нормально,тільки Явниченко скаржиться на платню,і магим не дуже подобається,що осінь так рано почалася.−хлопець весь час робив перериви аби віддихнутися,він не встигав за швидкою ходьбою начальника.
 −А як там дівчинка?
 −Яка дівчинка?
 Чоловік подивився на нього ніби був ворогом міста.
 −Ти забув про дівчину!!!−він заволав на всю вулицю,а бідолаха навіть сховав обличчя.
 Мер не чекаючи нічого,побіг до лікарні.
 −Я да Ярини Барвінської.
 −Її забрали,−відірвавши очі від кросворду,зупинила його медсестра.
 −А хто?!−ледь не кричавши на всю лікарню,спитав Ярослав.
 −Її дільничий.
                               ***
 Пройшло близько двадцяти хвилин,а вони все плакали.Артур стояв осторонь і дивився на них,стримуючи сльози.
 −Мамо,не плач,−благала в Сабіни Ярина.
 −Я не плачу,доню,−відповіла вслід Сабіна.
 −Любі мої дівчата,перестаньте плакати.Ми вже всі разом,тому час закінчувати плакати,і починати веселитися.
 −Ми ще не всі разом з нами ще немає Іванни,−відповіла схлипуючи Ярина.
 −Ми її скоро знайдемо.Я сьогодні ж відправлю своїх найкращих магів на пошуки.
 −Ти ж обіцяєш,що з нею буде все гаразд?
 −Так,я тобі обіцяю.
 −Ой,Яринко,ти мабуть голодна.Я зараз щось приготую.
 −Матусю,я не голодна,−сказала Ярина.−Якщо хочеш я можу тобі допомогти.−і вона вже почала вставати.
 −Ні,доню.Ти сиди.А ти,Артуре,ходім зі мною.
 −Ходдім.Де в тебе кухня?
 −Піщли ,я тобі покажу.
 Коли Сабіна із Артуром вийшли із кімнати,Ярина почала її розглядати.Кімната виявилась доволі просторою,посеред вітальні стояла канапа бузкового кольору,а біля нього два крісла такого ж кольру.Біля вікна стояла книжкова шафа,забита книгами.Там були різні книги,але здебільшого в назвах зустрічалося слово магія.Ярина встигла прочитати ось такі назви:»Магія для початківців»,»Чорна магія»,»Цікаві факти про магію»,»Велика енциклопедія магії» і ще багато чого.
                                            ***
 До кухні увійшов Артур:
 −Я ж тобі казав,все зміниться.
 Жінка відразу перестала радіти.
 −Що зміниться,Ярослав  при владі.Іванна Бог зна де.
 −Ярослав нічого  не довідається,а Іванну ну якось заберемо,−після цих слів чоловік отримав добренького ляпаса.
 −Ти ні чорта,не змінився!!!Єдине про що я мрію,аби ми з дочками поїхїали геть з цього міста,−остання фраза дуже розізлила Артура.
 −Он як,Ярино ми йдемо.Твоя мати має справи.
 Жінка налетіла на нього:
 −Ти не маєш права!
 −Це ти так думаєш!
 Сабіна загородила йому дорогу,ставиш посеред дверей.
 −Ти не забиреш мою дочку!
 −Ще й як заберу,можеш не сумніватися.
 −Якщо ти хоч трішки мене любиш,ти залишиш мені дочку.
 −Ні!−він відштовхнув її і пішов у вітальню.−Ярино ми йдемо додому!
 −Куди?..−дівчинка не встигла договорити,як Артур схопив її за руку і повів до виходу.
 −Ти її не забиреш!−Сабіна схватила Ярину за іншу руку.
 −Аааа!!!−закричала Ярина,бо вони тягнули кожний в свою сторону.
 −Бачиш,ти робиш їй боляче!−закричала Сабіна,не перестаючи її тягнути.
 −Ти також її робиш боляче.Відпусти її не гайно!−закричав Артур ще сильніше.
 −Та відпустіть ви вже мене,мені боляче!−закричала Ярина,і вони вмить її відпустили.
 −Ярино,поїхали додому.−сказав Артур.
 −Ні,Ярино,залишайся зі мною,−запротестувала Сабіна.
 −Та що з вами коїться,ви як кіт із собакою гризетеся.
 −Ми не гриземося,доню.−відповіла Сабіна.
 −А що ви  зараз робите.Я через багато років віднайшла батьків,а ви тут сваритеся.Я не можу між вами вибирати,зрозумійте це кінець кінцем!−Ярина заплакала і побігла до дверей,відчинивши їх.
 −Доброго дня!−відповів чоловік який стояв за дверима,а Ярина тим часом вибігла із будинку.
 −А ти тут,що робиш?!−закричав Артур.
 −Приїхав подивитися на воз’єднання сім’ї.
                                                ***
Ярина бігла по напівзатемненій дорозі.Кругом снували машини,але вона не звертала на них уваги.Дівчина бігла і захлиналася слізьми,як її батьки могли так вчинити з нею,адже вона лиш сьогодні їх тільки віднайшла,а вони вже сваряться.Ярина незамітила як опинилася в парку.Парк був великий,кругом стояли лавочки різних форм і розмірів,посередині стояв круглий фонтан з різними не зрозумілими їй статуями.Раптом вона знайому ходу,постать,волося.
−Назар?!
Хлопець розвернувся і подивився на Ярину."Що вона тут робить?І чому вона плаче?-подумав хлопець."
-Ярино?!-Назар побіг до дівчини.
-Назаре!!!-вона побігла до нього і накинулася на шию й заплакала.
-Ярино чому ти плачеш?-він гладив по її волоссю, тоді взявши обличчя в свої руки витер сльози.
-Я знайшла своїх рідних батьків.Ну звичайно спершу мене знайшов батько,а тоді мама.Але це не важливо.Важливо те, що вони зразу ж почали сваритися і ледь не розірвали мене на дві частини.Я не стерпіла тим більше прийшов мер міста,і поки вони з ним говорили я..... втекла.
-Да не очікувано,-Назар здивувася.-Давай сядемо?
-Давай .
Вони пішли шукати вільну лавочку,шукати їм довелося не дового коло фонтану була вільна лавка.Коли вони сіли,Ярина затрусилася від холоду.Адже із дому вибігла лиш в одній кофтині, а на дворі було прохолодно.Назар це побачив і скинувши свою куртку  надягнув на дівчину.
-Не потрібно,м-ме-ні не- хо-ло-д-дно.
-Та що ти кажеш,тобі зуб на зуб не попадає.Простудитися хочеш?!
-Дякую,-Ярина вкрилася рум'янцем,а тоді не чекаючи для себе пригорнулася до Назара.Хлопець обійняв її ,так вони просиділи з півгодини.
-І куди тепер мені іти?-раптом сказала вона після тривалої мовчанки.
-Ходім до мене.
-Знаєш мені якось незручно
-А що такого ти ж мій друг.А я завжди допомагаю друзям.
-Добре лиш давай ще трішки тут посидимо
-Мг..-Назар повернув своє обличя до її і їхні губи були так близько.Ярина ринула вперед і вона поцілувала його.Цей поцілунок тривав довгих 5 хвилин,за цей час обоє вони вкрилися рум’янцем.
Ярині хотілося було вже відштовхнутися.. Ну не могла вона собі уявити щоб її перший поцілунок був з її найліпшим другом. Ще в дитбудинку вона думала над цим ,і по-правді їй подобався Назар. Але зараз все якось не по-справжньому. Її батьки справжні ідіоти, сестра бог знаде , і ще це.
Дівчина відстронилася:
-Слухай… я мабуть піду ,- та замість чогось Назар схопив її за руку.
-Ходімо дещо покажу.
Дівчина трохи розгубилася, але за хвилину отямилася. Це ж хлопці для них поцілунки і все таке, нічого не варті. Вони пішли вздовж парку,з неба пішов дрібний дощ.
- Думаєш це місто звичайне? - якось не в тему спитав він. Ну взагаліто місто якось не дуже викликало підозри. Звичайний спальний район.
Хлопець обернувся, і взяв її за плечі.
- Скажу відкрито одній людині ти перекрила глотку .
Яра трохи відсторонилася, нащо вона взагалі з ним пішла,тільки наробила більше проблем. Раптово в голову рижої прийшла ідея.
-Назар! Мені всеодно що ти там патякаеш. Давай втечемо знов до інтернату. Знайдемо Іванну, і все буде як було, - після кожної фрази дівчина робила паузу аби подивитися на реакцію хлопця. Здається він був вражений. Тай сама Ярина, просто їй якось не дуже подобалися дурні батьки які сто відсотків не будуть шукати її сестру. Тай перспективи цього міста її не вражали. Максимум вона буде барменшою у клубі, а потім отримає якийся спадок від прибитих матері і батька.
Поза них йшов якийсь дивний хлопець ,здавалося наче він слухав їхню розмову, і навіть хотів встрягти. Звичайно він ж дорослий хотів їм сказати ,що вони малі і нічого не розуміють.
Але слова Назара були як грім серед ясного неба.
- Ярино чого ти як дурепа, та людина якій ти заважаєш, це й я в часності!
Дівчина хотіла перепитати чого він прикалуеться, але її схопив той чоловік і посадив у машину.
Ярина нічого не розуміючи полізладо вікна, і почала його дубасити.
За вікном стояв чоловік, мер Ярослав, він похлопав Назара по плечу, і пішли до ішої машини. А той чоловік сів за кермо цієї,де сиділа Ярина. І машини двинулися у невідомість.

                                                  ***
Після того як Ярина втекла ,Сабіна поринулась за нею але її зупинив чоловік який стояв у дверях.Жінка пручалася, але він обхопив її за руку і не пускав.
 −Ярославе пусти мене.!
 −Нам потрібно поговорити.
 −Нам нема про що з тобою говорити!
 −А от і є про що!
 −І про що ж?!-спитав Артур,підходячи до нього впритул.
 −А про те що ти обіцяв мені що Ярини не буде в цьму місті ще вчора!І ти не виконав свою обіцянку тому ,я це сам зроблю!
 −Ти не посмієш!!!-крикнула Сабіна.
 −Сабіно, люба, ти глибоко помиляєшся,я ще й як посмію.Ти мене погано знаєш.                                            
  −Артуре ,зроби щось!-звернулась Сабіна до чоловіка.
 −А що я можу зробити, я навіть не знаю де зараз Ярина.
 −Ви в останнє бачили свою доньку тому ,що сьогодні її вже не буде в місті!
 −Ярославе, я тобі цього не пробачу!
 −Добре ,добре.-впевнено відказав Ярослав
 −Стій!-крикнув Артур і взяв Ярослава за комір пальта.
 −Забери свої руки від мого одягу ,бо якщо порвеш ти до кінця життя не розплатишся за нього.
 −Ярославе, Ярославе, ми ж були найкращими друзями раніш, а зараз що з нами зробилося.
 −Я подорослішав і побачив все по іншому,я почав нове життя в якому тебе вже немає.
 −Ах ти так,тоді знай якщо ти хоть щось зробиш Ярині ,тобі буде непериливки!Ти затямив?!
 −Ні!-Ярослав вирвався від нього і пішов до машини.Коли він всівся в машину, вона рушила в бік парку.

                                              ***
 −Слухай,а ти можеш мені більше розказати де ми?−запитала рудоволоса.
 −Ми в підземелі,замка Магдалини,це намогутніша відьма на Землі,її всі бояться.Раніше вона жила в місті Сайрус.Сайрус це місто в якому живуть всі маги.Детальних відомостей про неї не знаю.Але знаюточно,що вона була одружена за впливовою людиною в тому місті.І ще знаю після того як вона народила дитину,залишила ї її на батька,а сама втекла.
 −А тепер ще одне запитання,хто такі маги?
 −Маги це люди в яких є магічна сила за допомогою неї вони керують предметами,тваринами,явищами.Я маг.Хоч дещо покажу?
 Дівчина кивнула головою,а хлопець тим часом зосередився зробив плавні рухи рукою і в темному підвалі засвітилося ніби в день.Дівчина не повірила своїм очам,навколо неї літали маленькі частинки світла.Це було ніби багато-багато світлячків зібралося в одному місці.Раптом все потухло,а хлопець впав на підлогу не притомний
 −Мирославе,Мирославе!Що з тобою?!почала кричати дівчина
 Рудоволоса підсунулась  до хлопця і поторласа його за плече.Мирослав поворухнувся  і спробував встати,але зразу ж впав.Дівчина допомогла йому встати і сперла його на стінку.
 −Чому ти знепритомнів?
 −Тому,що я ще не вмію правильно викоростовувати свою сила,і із-за цього в мене іде багато енергії.
 −Клас,−на все що спромоглася дівчина ,−а зараз ти як себе почуваєш?
 −Та наби вже нормално,але голова ще паморочиться.
 −Мирославе,розкажи ше щось.
 −Іванна,так же тебе звати?−дівчина квнула на взнак згоди.−Розкажи ти щось про себе.
 −Що ж тобі розповісти.До тринадцяти років я жила в дитбудинку,разом із своєю сестрою.Ббатьків не знаю.Тиждень назад до дитбудинку приїхала Магдалина, яка представилася Білою і вдочирила мене.І ось я тут.Все.
 −Ого ,співчуваю.А про себе можу розказати,що виховувався в бабусі,яка мене дуже любила.Але одного дня коли я повертався із школи мене викрали,і я опинився  ут.Тут познайомився з одним хлопцем який розказав мені все про магію.І навчив нею керувати.
 Вони замовкли,кожний думав про своє.«Чому він на мене так дивиться,я що сильно грязна?Та ніби ні.Та що ж зі мною не так?!Хм...Може запитати?Та ні подумає щось не те.»−думала Іванна.Вона спробувала встати,але не змогла,тому що Магдалинине заклинання ще й досі діяло.Іванна важко зітхнула,але нічого не сказала.
 «Що з нею таке,,чому вона не може встати?І чому я на неї дивлюся?Можне запитати в неї,але ні подумає щось не те.»В Мирослава  ще й досі паморочилося в голові.Але він встав і підійшов до Іванни допоміг  їй підсунутись до стінки.Стінка виявилась холодною і мокрою,але не було де діітися,тому що в кімнаті було маленьке віконце ,через яке ледь-ледь пробивалися промінчики сонця,із-за цього в підвалі було сиро.Іванна вся тремтіла,за такий короткий час перебування вся її спина промокла,а ще й ноги змерзла,бо була в самих кедах.Мирослав також змерз ,але не показував  цього.Він скинув свою куртку  і накинув на Іванну.
 −Не потрібно,мені не холодно.Надягни бо простудишся.
 −Хм...я не застуджуся,а от ти можеш.Давай бути друзями?
 −Давай,−дівчина посміхнулася хлопцеві і ця посмішка була ніби сонце між хмарного неба.
 −Слухай,може давай все-таки спробуємо втекти із замку?−це питання пронеслося ехом по кімнаті.
 −Ой,я й незнаю вже,−дівчина розвела руками.−Магдалина наслала на мене якесь заклинання із-за якого я не можу встати.
 −Так ось із-за чого ти не могла встати,а я то думав ...−аж підстрибнув хлопець.
 −Так,−сумно відповіла Іванна.
 Мирослав не знав що сказати,тому просто промовчав.Раптом за дверима почувся шум,Іванна враз відсунелась від Мирослава і пересунулась в інший кут.За декілька хвилин шум стих,але ніхто в кімнаті не зронив і слова.Через хвилин двадцять-тридцять почувся цей самий шум,але за ними і почулися голоси.Один голос виявився доволі знайомий,як Іванні,так і Мирославу.
 «−Чому спите?!Я вас зараз уб’ю!!!−кричав жіночий голос.»
«−Пані ми не спимо,ми лиш прикимарили на декілька хвилин.−виправдовувався вартовий.»
 Іванна згадала кому належить цей голос.Це була Магдалина.
 −Мирославе,давай притворимося ніби спимо?−звернулася дівчина до хлопця.
 −Давай.
 Дівчина лягла но долівку і закрила очі.Хлопець зробив так само.До камери зайшла висока чорноволоса жінка,вона окинула поглядом дівчину,а тоді хлопця.Вона вирішила не будити їх,а лиш стояла і дивилася на нх.Лиш коли її покликав дівочий голос,вона стрепенулась і пішла до виходу.Почулися звуки ключа який закриває замок.Після того як почулися віддалений стукіт підборів,Іванна встала і підсунулась до хлопця,,він спав.Дівчина вирішила не будити його,а просто лягла біля нього.Навколо все стихло.Вартові лиш тихенько гомонять,щоб не заснути.