7 Розділ - Знайомство з рідними людьми

Чоловік сидів за кріслом у своєму кабінеті.Як раптом до кімнати залетів стрімкий потік вітру.
 −Це я навчив тебе цьому фокусу.
 Раптом прямо перед ним з’явився хлопець
 −На що ти прийшов!−голос чоловіка посуворішав.
 −Сталося помилка,ця дівчина не маг.
 −Я знаю!−перебив його чоловік.−Знаю те що тобі не відомо!
 −Що ти хочеш цим сказати?
 Чоловік посміхнувся....

                                              ***

Наступного ранку коли Артур Едуардович  прийшов на роботу вирішив,що забере «доньку» додому.І ось коли він прийшов до її палати:
 −Ярина,збирайся ми їдемо.
 −Куди?−Ярина нічого не зрозуміла,але щось її підштовхнуло і вона почала потрішки збиратися.
 −До мене додому,−відповів він.
 −Але чому ви забираєте мене?
 −Там безпечніше.
 −Аааа...Зрозуміло.Зачекайте,я бистро,−Сказавши це дівчинка почала жвавіше збиратися,Артур вийшов щоб не заважати її.
 Через 10 хвилин ві ввійшов у її палату,Ярини була вже готова.
 −Ну все хоім до машина чекає.
 −А ми далеко будемо їхати?-запитала вже в машині Ярина.
 −Я живу на кінці міста.Туд добиратися хвилин із 10.
                               ***
 Коли вони приїхали до будинку Артура,Ярина  аж ахнула від здивування.Це був двоповерховий будинок,із двома балконами.До будинку вела стежка виложена билим каменем,з цікавим малюнком на ньому.Наволо будинку росли різні дерева,ще там були різні квіти від троянд до орхідей.Вони пішли на заднє подвір’я,там стояла велика біла альтанка,на якій плелася червона троянда.Все було дуже гарно.Артур запропонував зайти до будинку.Коли Ярина зайшла в середину,її зустріла прислуга,яка радо посміхалася Ярині.В середині будинку було просторо,біля самого входу стояв комод на якому стояла ваза з барвінком і маком.
 Далі Ярина пішла у вітальн.Вітальна ще більше вразила дівчину,по-середині кімнати стояв велики стіл,на якому стояла ваза  з фруктами.Раптом Ярина згадала,що давно не їла,вона потягнула  руку до яблука,але згадала,що вона в чужому будинку.
 −Бери,не бійся,−сказав Артур,побачивши як дівчина потягнула руку до яблука.
 −Дякую!−Ярина посміхнулася.
 Вона взяла яблуко і почала його їсти.Артур запропонував їй оглянути її кімнату.Ярина радо посміхнулася і пішла за чоловіком.Кімната Ярина розташовувалася на другому поверсі.Всі вікна були розташовані на задній двір,а сама кімната була у фіолетових тонах.У кімнаті було велике ліжко,такого ліжка Ярина ще не бачила.Коло одного з вікон стояв письмовий стіл,навпроти нього стояла шафа,на якій було намальоване тульпанове поле.Коли Яра відчинила шафу в ній  було багато різного одягу від пишних суконь до простих джинсів.
 −А як Ви знали иій розмір?−запитала в Артура дівчинка.
 −Коли ти лежала у лікарні,я подивився твій розмір одягу.−відповів він їй.
 −Ааа..зрозуміло.
 −Ти поки можеш облаштовуватись,переодягтись.Ти ж певний час провела в лікарні не маючи привести себе до ладу.
 −Так,звичайно,звичайно.Дякую ,вам.−погодилася дівчина.
 −А я піду.−чолові посміхнувся і закрив двері.
 Ярина давно не була в такому будинку,та що там говорити,вона ніколи навіть не була в таких кімнатах.Голова запаморочилася від щастя.Це  ж вона,напевне,не повирнеться до дитбудинку.Ярина уже черех хвилину зрозуміла,яка вона брудна.Адже вона останій раз приймала душ в дитбудинку напередодні втечі.А ще це все сталося.Сравжній жах.Ярина відкрила красиві дерев’яні двері до ванної кімнати і ткт все дуже гарно,вишикуно,зроблене в легких фіолетово-бузкових відтінках.Дівчина не барилася,через хвилин 8-10 вийшла з ванної кімнати.
 −Ой,чорт,там же фен є.−Відкинула волосся і забагла назад,а потім добре висушивши волосся щаслива побігла до шафи.
 Її погляд впав на світлі джинси та на білу футболку з мало іиразним малюнком якогось створіння,що дуже схожий  по опису на ельфа з книг.Ярина схопила відразу цей одяг і повернувшись до ванної ,одягнулася.В ній же розчесала своє довге червоно-бристе волосся,заплівши у легеньку пряму косу.
 −Все.Ось так набагато охайніше і чистіше виглядаю,-промовила до свого відображенння в дзеркалі,потім підняла рушник та брудні речі з підлоги кинувши до спеціального мішечка.Як ось її почав гукати:
 «−Ярино...Ярино... Ти де?Ходи но сюди».
 −Що?− вона  впригнула до кімнати,старенька жінка злякалася,що аж підпригнула.
 −Не лякай мене більше так,−попросила вона її.−Я−Олена Іванівна,куховарка та ще й  прибираю у цьому домі.Це як моя рідня  вже.Ти ось що Ярино спускайя вниз,я там поїсти приготувала .До речі,тобі дуже личить одяг.Як не великий?Я так боялася ,що не підійде.−Вона зацікавлено розгладає дівчину.Ця не така вже й старенька жіночка ,одягнена в червону довгу сукню,а на шиї висить фартух .
 −А то це Ви її купували?−опам’яталася Ярина.Дуже подобається.Дякую Вам.То ходімте,−погодилась вона і пішла слідом за Оленою Іванівною.
 Коли  дівчина спустилася у вітальню,на неї чкав Артур.Він запропонував сісти за стіл.Стіл ломився від наїдків ,на ньму були різні страви і салати назв яких Ярина не знала,всі види м’яса,і ще багато чого.На десерт їм принесли шоколадний торт политий глазурю.Коли все це було з’їдено,вони сіли на канапу і почали говорити.
 −Дякую Вам, за такий чудовий обід,я ще так ніколи не їла.
 −Нема за що,почувайся як вдома.
 −А чому Ви про мене піклуєтеся?−питання привело Артура в замішання.
 −Хм...Тому що...ти...моя...дочка.−відповів він.
 −Що?!−сказавши це в Ярини в руці раптово з’явилася квітка барвінку.−А як Ви дізналися щоя ваша донька?
 −Ну по-перше по прізвищу.По-друге те що тебе так само звати як і мою викрадену дочку.По-третє в тебе є сестра,яка також як ти зрозуміла моя дочка.
 −А Ви можете розказати як ми із Іванною потрапили в дитбудинок,а не жили з вами.
 −Будь ласка звертайся до мене на ти і кажи на мене тато.Ми ж не чужі люди?І так я тобі розповім як ви потрапили до дитбудинку.Коли ми вас того дня забрали із роддому,ми занесли вас у вашу спільну дитячу.Ви були такі крачиві,я не міг відійти від вас ні накрок,але коли наступила ніч ,твоя мама забрала мене у нашу спальню.(Краще вона цього не робила(.Через 20-30 хвилин ми почули ваші крики,я поспішив до вас,...але...вас там не було.Ми дуже засмутилися,я відправив найкращих спеціалістів,але все було марно,вам не могли знайти.У вашої матері почалася депресія,через що їй довелося лежати в лікарні.Коли вона трішки поправилася то ми з нею розлучилися,−чоловік несподівано опустив очі,а потім знову глянув на дочку.
 −Розлучилися?Чому?Це через нас?−схвилювалась дівчина.
 −Розумієш,у мене з твоєю мамою були дуже важкі стосунки,депресія та марні пошуки змінили її.Вона замкнулась у собі,а потім неочікувано запропонувала розлучитися.Вона не тямила себе від горя.Сказала,що не хоче мучити мене,обом буде краще...−Артур замовк і Яра нічого не казала.Обоє міркують.−Ти ж мене розумієш?−з надією запитав він.Дівчина лиш кивнула.
 −А...−схопилася вона.−А можна мені побачити...−знову замовкла.−Маму?−Батько замислився над її словами.
-Авжеж,-вирішив він через декілька секунд.-Можна прямо зараз.Я якраз збирався сказати їй про тебе тоу одягни кофтинку і взуття.Я чекатиму тебе на вулиці.
-Добре.-Яра зраділа і побігла по сходинках на верх,до своєї кімнати.Знайшла світло коричневу,ніби оранжеву кофтинку з капюшоном із застібкою на замочку та ще одягла схожого кольору черевички.
-Ми вже їдемо?-вийшовши на вулицю Яра побачила тата біля машини.
-Так,доню.-Він щиро посміхнувся їй очима.
Дорога виявилася довгою,їхали десь годину чи півтори,але дівчина нетерпляче чекала хвилюючись.У неї ще ніколи такого не було.
Вони під'їхали до маленького похмурого будинку,хоч навколо нього був великий гарний сад,все здавалося сумує.Артур повів дочку до будинку,він постукав у двері.Через декілька секунд двері відкрила сіроока брюнетка,одягненна вона була у сіру сукню нижче коліна.Ярина зразу зрозуміла,що це її мама.
-Тобі чого,Артуре!-сумна,але майже з криком сказала жінка.-А це ще хто?-тицьнула пальцем у Яру сказала вона.
-І тобі привіт,Сабіно.-спокійно сказав Артур,мабуть вже привик до її стану.-Це Сабіно,наша донька.-взявши за плечі Ярину сказав він.
-Що...-все що встигла сказати Сабіна,тому що вона втратила свідомість.
-Мамо!-крикнула вона,і кинулась до вже лежачої Сабіни.
-Ярино,давай занесемо її в будинок.-Артур взяв Сабіну на рук і заніс у будинок.Коли він положив її на канапу,Ярина побігла шукати аптечку на кухню.Через 5хвилин вона прибігла з нашатирним спиртом і ватою й помахала коло носа.
-Їй ніби стає краще,помахай ще трішки.-сказав Артур.
-Що?Що зі мною сталося? 
-Сабіна,ти втратила свідомість,полежи ще трішки.
-І це правда,що ти сказав що вона моя донька.
-Так,правда.
-Доню!-крикнула вона і потягнула руки до Ярини.
-Мамо!-Ярина підбігла до неї і обняла,сльози полелися річкою в обох.