Після короткої розмови з Іванною, Ярина пішла прогулятися і побачила Назара. Вони почали розмовляти, та так довго говорили що не замітили як швидко пройшов час і пора уже йти в кімнату. Дівчина швидко розпрощалася з Назаром і пішла до Івани.
З самого дитинства Ярина вберігала Іванну. Допомагала втекти від божевільних названих батьків. Але вона мала визнати що Іванні тут погано, вона не може жити з цими людьми. Дівчині навернулись сльози ,але вона не могла плакати перед сестрою.
Вона зайшла у маленьку кімнату з величезною шафою .Під стінкою з лівого боку стояло ліжко Іваннина з правого боку стояло ліжко Ярини.
-Ти ж не погодилась правда? Хоча я й не сумнівалась, -порушила мовчанку Іванна.
-А ти колись хотіла, аби наші батьки нас забрали і ми жили разом?-питанням на питання відповіла Ярина.
-Так звичайно.
-А як би мене не було.
-Що ти мелеш?!-обурилася Іванна.-Ти завжди будеш, я без тебе нікуди не поїду!
-Пізно...Я погодилась,-ховаючи очі відповіла Ярина.
-Що..?!
-Пробач, але я бачу, що тобі тут погано...-вона хотіла обійняти сестру, яка вже плакала. Але та не далася, а залізла під ковдру.
Ярина добре знала сестру і це означало, що розмова закінчена.
****
Прокинувшись на наступний день,Ярина як завжди побігала кругом будинку тоді розминалася.Коли вона прийшла в кімнату після зарядки,вона побачила що Іванна вже прокинулася.
-Доброго ранку!привіталася з сестрою Ярина.
-Доброго ранку!-буркнула та.
Дівчата пішли на сніданок.Сьогдні там давали суп,який вони обидві не любили,макарони і чай.Поснідавши дівчата думали піти прогулятися,але перед виходом їх зустріла секретарка Марта Василівна і повідомила,що Іванну викликає деректриса по поводу нової матері.
-Іванно,я піду з тобою подивлюся,що то за людина.
-Ні,дякую ти мене вже їй віддала,нема ніякого смислу тобі туди йти,-прогарчала Іванна.
-А мені не потрібний твій дозвіл.
Через всі заперечення Іванни Ярина пішла з нею .Війшовши в кабінет дівчата побачили жінку років тридцяти,з чорними як смола волосям,і зеленими як у кота очима.
-Рада бачити тебе,Іванко,-посміхнулася мов промінчик сонця,скрізь хмари жінка.-Мене звати Біла.
-Я теж рада вас бачити,пані Біла,-щиро посміхнулася Іванна.
«-Ось і все вона купилася на посмішку,-раптово Ярина зрозуміла,що вона трохи заздрить сестрі.»
Жінка поглянула на неї чекаюч вітань.
-Доброго дня,-буркнула Ярина.
Їй аж ніяк не сподобалася ця жінка.Але все це вона скинула на заздрість або ревнивість..Дівчина глянула на сестру і помітила в горі наче її духа,він був милий і безтурботний.Ярина потерла очі і подивилася на теперішню опікунку Іванни.Над нею була чорна і пихата,точно такаж по зовнішності жінка,як вона.
-Що це..?-дівчина воказала на дивних створінь у горі.
-На що ти показуєш?-наче з роздратованістю питала сестричка.
Дівчинка поглянула на те місце де вони були і не помітила анічогісінько.
-Та ні це мені здалося просто голова болить,-сказала Ярина.
_ну то може ви підете в парк прогуляєтеся і поспілкуєтеся?-запропанувала їм деректриса.
-Так звісно.Іванко ходім на прогулянку.-ніжно сказала жінка.
-Так ,звісно пані,ходімте,-проказала Іванна.
-Можна мені з вами?-невпевнено запитала Ярина.
-Так звісно ходім.Ти звичайно ж хочеш дізнатися з ким буде жити твоя сестра.
Всю дорогу жінка казала про те як Іванні буде добре в неї жити.А Ярина не покидало відчуття фальшивості її висловів.Вона йшла позаду них і все чула ,уважно вдивляючись в їхні дцщі,які знову з’явилися і летять за ними,думала що це таке.
-Ось ми прийшли,-буркнула дівчинка відриваючиїх від завзятого обговорення.
Парк був велечезний.Гарні огорожі розмальовані під кольори веселки,невеличка річечка в якій плавають чорні і білі лебеді та качки з каченятами..Поруч з нею росте велечезна верба ,що робить це місце романтичним,для закоханих пар.
Це місце казкове для прогулянок з родиною.І це засмутило Ярину тепер в неї не те що батьків немає,тепер в неї навіть сестри небуде.
-Ярино,чому ти відстала від нас Івана саме про тебе розповідала.
-Вибачте,просто задумалась,давайте продовжимо.
-Мій будинок розташований за містом,там є великий сад,багато різних тварин і ще багото чого,-продовжила Біла.
-Класно,я б хотіла б це все побачити,вічливо сказала Іванна.
-А можна мені буде навідувати Іванну?-перервала їй Ярина.
-Так звісно,коли ти захочеш,-відповіла вона.
-А коли ви заберете від мене Іванну?
-Ну,десь через тиждень.
-Зрозуміло.
Дівчата із жінкою ще поговорили півгодинки,а після того попрощалися з нею і пішли до дитбудинку.Вночі коли всі спали Ярина вирішила точно що вони втечуть,але вона незнала чи захоче Іванна втекти від неї.
Рано коли всі встали Ярина зачекала Іванну й попросила щоб та прийшла до їхнього сховку.Через годинну Іваннв прийшла до сховку її вже чекала Ярина.
-Іванно,я вже думала,що ти неприйдеш.
-Ну то ж прийшла,-байдуже відповіла Іванна.
-Ну чому ти так розсердилася на мене.Ти думаєш що я так просто віддам тебе?-запитала у сестри Ярина.-Недочикаєшся,я ще в той день коли погодилася відати тебе вже знала,що ми втечемо.
-Спершу ти мене їй віддаєш,а потім забираєш,-психанула вона.
-Та я просто погодилася щоб деректриса відстала від нас,от і все.
-Гаразд.Який там у тебе план?
-Та простий я тікаю з дитбудинку,а ти відпрос.єшся щоб погуляти і після того ми тікаємо куди подалі.