Передмова

Додолу лив великими краплями проливний дощ, погода була просто жахлива, хто б міг подумати що в таку погоду хтось прийде. Але…До дитбудинку, який стояв на окраїні міста, постукали. Високий , плечастий чоловік з високою чорнявою жінкою, обоє тримали на руках малих дітей і чомусь радісно усміхалися. Будь хто якби проходив той момент міг подумати, що вони якісь диваки, адже віддають своїх дітей та ще й посміхаються. Дива та й годі. Але тільки-но угледіли адміністрацію ,жінка почала ридати, і лаяти своє життя.
 —Я можу Вам чимось допомогти? —поцікавилася директриса.
 —З-звичайно, — схлипнула жінка.
—Ми б хотіли віддати на виховання двох дівчат.
 —Нажаль в нас немає змоги їх виростити, — закінчив замість неї таємничий чоловік.
 —Шкода, але це моя професія. Пройдемо в мій кабінет. Потрібно заповнити документи, аби все було гаразд, —директриса показала рукою вправо.
 — Так, так звичайно. Ходімо, — відповів сухо чоловік. Жінка ж лиш стояла та схлипувала. Що ж не погано грає.
  Зайшовши до кабінету, ті швидко все зробивши та віддавши дітей. Чоловік та жінка пішли, лихо посміхаючись. Дійшовши до воріт дитбудинку, чоловік розвернувся та щось тихо промовив іншою мовою, не знайомою для тих країв. Жінка ж лиш стояла та дивилась вдаль. Закінчивши щось промовляти, чужинці розвернулись та різко зникли, ніби їх тут і не було.
  Саме так у Дитбудинку 43 з'явилися двійнята Ярина й Іванна. І саме ту почалася їхня пригода, але про це вже згодом…


Цю книгу я почала писати ще в 14 років, тому за помилки і типовий сюжет вибачаюся. Але мені хочеться почути критику на неї.