Записки детектива

Браян Моррісон сидів у старому шкіряному кріслі біля каміна. Вогонь ледь жеврів, кидаючи тіні на стіни, завалені книжковими полицями. На колінах у нього лежав диктофон — старенький, ще з тих часів, коли він працював у Скотленд-Ярді. Він мав звичку записувати все, що здавалося важливим. Щоб не забути. Щоб не заплутатися в деталях. Щоб потім, якщо він зайде у глухий кут, можна було повернутися і зрозуміти, де саме він зробив помилку.

Сьогодні він вирішив переслухати все з самого початку. Бо сьогодні мала вирішитися доля справи, яка могла стати останньою в його житті.

Він натиснув кнопку відтворення.

Запис №1. 15 днів тому.

— Сьогодні до мене зателефонувала дівчина. Рейна Лойд. Вона сказала, що їй потрібна допомога. Справа про вбивство її матері дванадцять років тому. Я спочатку хотів відмовити — таких дзвінків було багато за останні роки. Люди думають, що колишній детектив може зробити диво. Але в її голосі було щось таке... не знаю. Я погодився на зустріч.

Ми зустрілися в кав'ярні "Ковчег". Вона прийшла з якимось чоловіком, Монті. Він виявився другом сім'ї. Рейна розповіла мені все. Про кулон із цифрами, про ключі, про документи на вокзалі. І коли вона показала мені ті папери, я зрозумів, чому в її голосі було те особливе звучання.

Я впізнав почерк.

Не буквально, звісно. Але структура, схеми, імена — усе це нагадало мені одну стару справу. Справу, через яку мене вигнали зі Скотленд-Ярду. Річард Грінвуд. Тоді я не зміг нічого йому довести, але знав — він замішаний у десятках злочинів. І ось тепер його ім'я знову спливло.

Я вирішив узятися за цю справу.

***
 

Моррісон вимкнув запис. Посидів трохи, дивлячись на вогонь. Потім натиснув наступний.

***

Запис №2. 14 днів тому.

— Сьогодні я почав перевіряти інформацію, яку дала мені Рейна. Першим ділом зателефонував старим знайомим. Томмі, мій колишній напарник, погодився допомогти. Він зараз працює в приватному агентстві, має доступ до архівів. Пообіцяв підняти все, що є на Грінвуда за останні дванадцять років.

Також я сходив до бібліотеки, перевірив старі газети. Там була невелика замітка про смерть Лілі Лойд. "Нещасний випадок вбивства", — написали вони. Але я знаю, як це працює. Гроші вирішують усе.

Увечері зустрівся з Моллі. Вона колись працювала в одному з нічних клубів Грінвуда. Розповіла багато цікавого. Про те, як він любить контролювати все, про його людей, про охорону. Вона погодилася допомогти, якщо знадобиться.

Схоже, лід скрес.

***
 

Запис №3. 12 днів тому.

— Томмі скинув інформацію. Багато інформації. Грінвуд за ці роки розширив бізнес, але методи залишилися тими самими. Залякування, підкуп, усунення незручних свідків. Я знайшов щонайменше п'ять випадків, які можна пов'язати з ним. Але прямих доказів, як і раніше, немає.

Я знову переглянув старі справи. Ті, що вів, поки працював у Скотленд-Ярді. І знову натрапив на те саме ім'я. Віктор Браун. Він спливав у кількох епізодах, пов'язаних із людьми Грінвуда. Дрібний злочинець, який раптово розбагатів після смерті Лілі. А потім теж загинув. Автомобільна аварія. "Нещасний випадок".

Я тоді ще думав: надто багато "нещасних випадків" навколо цієї справи. Але доказів не було. І ніхто не хотів копати.

Тепер, коли Рейна принесла документи, усе стало на свої місця. Браун був посередником. Він наймав людей, платив їм, а потім став непотрібним. Грінвуд прибрав його, як і всіх інших.

Але хто натиснув на курок? Цього я досі не знаю. Браун мертвий, але він міг залишити сліди. Треба копати далі.

***
 

Запис №4. 10 днів тому.

— Сьогодні знайшов свідка. Жінка, яка працювала в офісі Грінвуда багато років тому. Вона погодилася поговорити, але тільки за умови анонімності. Розповіла, що чула розмови про "замовлення" за кілька днів до вбивства Лілі. Точної дати не пам'ятає, але пам'ятає, що Грінвуд був дуже задоволений після того дзвінка.

Я записав її свідчення на диктофон. Тепер у мене є хоч щось, крім папірців.

Але цього недостатньо. Для суду — недостатньо.

***
 

Запис №5. 8 днів тому.

— Сьогодні вирішив перевірити одну адресу. Та фірма, де колись працювала Лілі. Та сама, через яку вона вийшла на Грінвуда. Думав, може, там залишилися якісь документи, старі папери, хоч щось.

Приїхав. А там тепер зовсім інший офіс. Якась агенція з нерухомості. Зайшов, поговорив з менеджером. Молода дівчина, вона взагалі не знала, що тут було раніше. Сказала, що вони орендують це приміщення вже п'ять років, а до них тут був ще хтось, але хто саме — невідомо. Архіви не збереглися.

Нічого. Пусто.

Потім поїхав на Лейтон Авеню. Вирішив поспілкуватися з людьми в під'їзді, де жила Лілі. Обійшов майже всі квартири. Деякі взагалі не відчинили, деякі відчинили, але нічого корисного не сказали.

Одна жінка років шістдесяти згадала, що живе тут двадцять років. Пам'ятає Лілі. Каже, гарна була, тиха, ніколи не сварилася ні з ким. Я запитав, чи не бачила вона чогось дивного тієї ночі. Вона похитала головою. Сказала, що вночі спить міцно і нічого не чула.

Інший чоловік, пенсіонер, пригадав, що того вечора бачив якусь машину біля під'їзду. Темно-синю, стару. Стояла довго, потім поїхала. Номера він не запам'ятав, марку теж. Але згадав, що на задніх дверцятах була подряпина. Велика, помітна.

Я записав.

Більше ніхто нічого не пам'ятає. Дванадцять років — великий строк. Люди забувають, їдуть, вмирають.

Повернувся додому ввечері.

***
 

Запис №6. 4 дні тому.

— Сьогодні перевіряв усе ще раз. Люди, місця, час. Томмі знайшов ще одного свідка — жінку, яка бачила Брауна за день до вбивства. Він був нервовий, багато курив, кілька разів звірявся з годинником. Вона запам'ятала його, бо він забув у неї запальничку. Дорогу, з гравіюванням.

Томмі забрав цю запальничку. Вона не зберігалася в речовому доказі, бо ії ніхто не забрав. Там були відбитки. Не Брауна. Чиїсь інші.