Епілог

Діані довелося сильно напружитися, щоб розплющити очі. Голова боліла і кілька секунд кімната кружляла. Вона не одразу зрозуміла що лежить на лікарняному ліжку. Біля неї сиділа мама і тримала за руку, на сусідньому ліжку спав Адам.

• Що сталося? -  запитала дівчина, як тільки змогла нормально мислити.
• Діано, як ти? Що болить? – одразу ж захвилювалася мама.
• Я в нормі. Що сталося?  - дівчина вирішила не говорити, що у неї таке відчуття наче по ній стадо єдинорогів пробіглося.
• Зараз це не важливо, - відповіла мама. Дівчина помітила, що жінка відводить очі і намагається щось приховати.
• Що сталося?! – голосніше повторила дівчина.
• Ми перемогли. Майже вся армія Володимира розгромлена, - відповіла мама, але дівчина була впевнена, що та щось недоговорює.
• Але?
• Володимир втік і….. і забрав скриню, - жінка співчутливо поглянула на доньку.

Діана на мить прикрила очі. Те чого вони так боялися, сталося і винна була вона. Але зараз було вже пізно корити себе, вона і так уже нічого не змінить. Принаймні зараз, коли вона валялася на лікарняному ліжку.

До палати зайшов тато, а Адам на сусідньому ліжку почав крутитися і нарешті проснувся. Почувши, що сталося зі скринею, хлопець поривався кудись бігти і шукати Володимира, але зі зламаною рукою це було важко зробити. Тому вгамувавшись, хлопець зручно вмостився на ліжку і млів від обіймів Вероніки, яка теж прийшла його провідати.

У спокої близнюків залишили хіба у вечері, коли з великим зусиллям відвідувачів вигнав лікар.

• Ти спиш? – тишу порушив Адам, вони обоє лежали на ліжках і дивилися в стелю.
• Ні, - відповіла дівчина. Вона не хотіла спати, тому що коли закривала очі, бачила бліде обличчя Ліяма.
• Ми все виправимо. Володимир недовго тішитиметься своєю маленькою перемогою, -  знову сказав брат і Діана побачила як він стискає кулаки. Адам теж винив себе.
• Угу, - просто сказала дівчина, що насторожило хлопця.
• Що з тобою? – запитав хлопець, він відчував що сестру щось тривожить і хотів їй допомогти. – Ліям?
• Я не знаю що з ним. Коли ми повернулися він був поранений і я покинула його, - зізналася дівчина і на її очах заблистіли сльози, які вона тут же витерла.
• Грег подбає про нього, усе буде добре, - почав заспокоювати її брат, але він розумів, що це його слова нічим не допоможуть.

Близнюків ще кілька днів протримали у лікарні, а тоді відпустили до дому. В замку йшли ремонті роботи, усе відновлювали після битви і вони допомагали чим могли.

Магам довелося добре постаратися, щоб стерти спогади смертних. Усе підстроїли під ураган. Місто помалу приходило до тями.

Як тільки замок привели до нормального вигляду, одразу ж скликали раду. Усі сварилися і хоч не говорили цього у голос, але звинувачували вони близнюків.

Адам ще намагався якось всіх вгамувати і все пояснити, а от Діані було байдуже. Зараз її хвилювало зовсім інше. Грег не захотів нічого розповідати дівчині, єдине що він сказав це те, що з Ліямом все добре.

• Якщо Володимир відкриє скриню, то земля перетвориться на пекло, - кричав хтось із гномів.
• Він не зможе відкрити скриню, - заперечила Онора, вона була втомленою і їй уже набридло повторювати всім одне і теж.
• Він і скриню не повинен був отримати , але вона у нього, -  огризнувся хтось із магів.

Діана не могла більше слухати цю безглузду суперечку. Вона тихо висковзнула із зали і пішла туди де зараз було найспокійніше.

Могилу бабусі Діана навідувала лише тоді коли їй хотілося побути на самоті і зараз був саме такий момент.

На цвинтарі і справді було тихо, тут панував спокій. Кілька хвилин дівчина посиділа на могилі бабусі, коли біля неї впав сухий листок, який одразу ж згорів. Дівчина почала оглядатися і неподалік біля дерева побачила фігуру, яка дивилася прямо на неї.

Раніше б вона кілька разів подумала перш ніж підходити до незнайомого мага, але зараз їй було байдуже на правила. Та коли дівчина підійшла до незнайомця то побачила не мага, а вампіра.

Він був напружений і весь час оглядався по сторонам. Як тільки Діана підійшла, він оглянув її, принюхався, а тоді дещо їй передав.

•  Що це? – Діана покрутила в руці маленьку дерев’яну шкатулку. – Хто ти?
• Мене звати Пантелеймон, я друг Ліяма, - відповів вампір і уважно поглянув на Діану.
• Що з ним? Де він? – серце дівчини закалатало швидше.
• Він в нормі. Але я не можу сказати тобі де він, - відповів вампір. Діана хотіла знову засипати його питаннями, але її перебили. – Володимир шукатиме його, тепер на Ліяма відкрито полювання. Просто забудь його. Так буде краще для тебе…. для вас обох.

Вампір швидко зник, здійнявши легкий вітерець. Дані захотілося плакати, Ліям покинув її, але принаймні він живий. Задзвонив телефон, перелякавши дівчину.

• Алло, - дзвонив Адам. Дівчина взяла себе в руки, вона не хотіла щоб через їхній емоційний зв'язок страждав і її брат.
• Ти де?
• На цвинтарі. Щось сталося? – запитала дівчина.
• Повернись до замку. Треба поговорити, - відповів Адам і кинув слухавку.