Розділ 26

Володимир знав, що це хлопча з відьомською силою не втримається від спокуси самотужки його здолати. Тому він просто сидів у вітальні і чекав на нього, в той час коли його воїни руйнували місто і вбивали невинних людей.  І хлопець не змусив на себе чекати.

Адам розумів, проти повелителя Темряви у нього не було ніяких шансів, навіть із своєю відьомською магією він був легкою мішенню, але він повинен був виграти час для сестри. Чомусь йому вірилося у те, що саме сестрі під силу здолати цю темряву.

Володимир зручно сидів у кріслі, оточений двома охоронцями. Він був спокійним і широко посміхався. Він чекав на нього і думав так само як Адам, хлопець не дозволить так легко себе вбити.

• Вибач, ми без запрошення, - Адам мило посміхнувся і з викликом подивився на повелителя.
• Я б засмутився, якби ти не прийшов, - в тій же манері відповів Володимир. – Як справи у місті? Чув, там зараз не спокійно.
• Твої домашні улюбленці трохи розгулялися, але ми швидко з ними впораємося, - Адам міцніше стиснув у руках клинок, який дала йому Ніка. Володимир сидів непорушно, юнак зрозумів, що розлютити його йому не вдасться.
• Нічого, у мене їх багато, - відмахнувся чоловік і встав зі свого місця.

Тепер Адам мав хорошу змогу його добре розгледіти і те, що він побачив його не дуже потішило. Володимир був дуже високим, з міцною будовою тіла і до того ж володів могутньою чорною магією. Побороти його буде дуже важко.

• Знаєш, я довго шукав тебе і твою сестру, - раптом почав розповідати Володимир. – Мій брат був невдахою, він би ніколи не досягнув того що скоро отримаю я. А завдяки твоїй сестрі, я стану могутнім.
• А я вважав тебе розумнішим, - перебив Адам. – Добро завжди перемагає, не варто про це забувати.
• Добро ніщо! – викрикнув Володимир і його голос ехом відбився по всій кімнаті. – Якби добро перемагало, то зараз люди не гинули б, а твоя сестра не блукала Лабіринтом, де повно охочих перегризти їй горлянку.

Володимир насолоджувався своєю перевагою. Він був впевненим що переможе, нарешті настав його час.

Поки Володимир потішався своєю величчю, Адам прокручував в голові варіанти дій  і жоден не закінчувався для них з Давидом нічим хорошим. Але їм потрібно потягнути час, допоки не з’явиться Діана. Чомусь хлопець був впевненим, що сестра не забариться.

Володимиру швидко набридли балачки. Він уже з нетерпінням чекав коли у його руках буде скриня. Але дівчисько і його племінник ще не вибралися з Лабіринту. Чоловік дуже сподівався, що вони принаймні не вмерли там, інакше все буде марно. Від цих думок, що раптово виникли в його голові, він почав злитися. Щоб якось відволіктись, йому захотілося розважитися і вбивство цих двох стане для нього хорошою розвагою.

Володимир завжди любив підступи, тому недивно що він напав перший. Хлопці хоч і були готові до всього, але  не встояли проти закляття володаря і обоє вже валялися на підлозі.

Давид одразу ж почав кидатися усіма відомими йому закляттями ,але чоловік з легкістю відбивав усі атаки. Його охоронці стояли в стороні і просто спостерігали. Вони уже встигли вивчити свого володаря і знали, що кидатись йому під руку, навіть якщо вони хотіли допомогти, для них закінчиться теж не дуже добре.

Адам як міг застосовував свою силу, але Володимиру це не завдавало шкоди. Чоловік веселився, кидаючись чорною магією, він наче божевільний сміявся потішаючись своєю могутністю.

Дуже швидко шикарна вітальна перетворилася на поле болю, розгромлена закляттями. Всі троє супротивники були виснажені магією, але продовжували атакувати один одного, не бажаючи здаватися. Володимир готувався нанести своє улюблене закляття, як двері до вітальні вибухнули і до зали увірвалося кілька людей. Серед них Адам помітив Онору та Ніку. Дівчина з полегшенням зітхнула, побачивши що з її коханим все добре.

Поява нових гостей анітрохи не злякала Володимира. Він був готовим до цього. Як тільки у вітальні явилися нові дійові особи, чоловік прикликав решту своїх підданих, які весь цей час чекали у підземеллі.

• Де Грег? – запитав Адам у Онори, при цьому відбиваючись від якогось демона.
• Пішов за твоєю сестрою, - коротко відповіла жінка, борючись аж з двома вампірами.
• Вона повернулася? – з надією запитав хлопець.

Жінка не встигла нічого відповісти. У кімнаті з’являлося все більше нечисті. У вітальні розгорнулася справжня війна, яка помалу переміщувалася і в інші частини будинку. В цьому хаосі ніхто і не помітив як Володимир вислизнув геть.

***

Усе відбулося надто швидко. Ні Діана, ні навіть Ліям не відчули ніякого болю перенесення. Ще секунду тому у них стріляли, а зараз вони лежали на кам’яній підлозі десь у підземеллі, скриня валялася біля них.

• Ліям! – Діана одразу кинулася до хлопця, який лежав і навіть не рухався.

Ліям був без свідомості і дуже блідий. Кров із рани досі не зупинилася. Дівчина дуже злякалася, вона так зосередилася на хлопцеві, що не почула як біля неї хтось з’явився.

• Що з ним? – біля неї присів стурбований вампір.
• Його поранили. Хто ви?  - Діана ніколи не любила вампірів, але  чомусь цей викликав в неї довіру, хоч вона і бачила його вперше в житті.
• Я друг. Ти потрібна Онорі і своєму братові, - сказав вампір, але його слова ніяк не подіяли на дівчину. Вона продовжувала стискати рану Ліяма.  – Діано!
• Я йому потрібна, - відмахнулася дівчина, з її очей почали капати очі.
• Я про нього подбаю, а тобі потрібно йти, - вампір взявся перев’язувати рану.