Розділ 23

На дворі панував хаос. Кричали люди, палали будинки, по всюди бігали демони в пошуках нової здобичі. Більшість людей вдалося врятувати, зараз вони перебували під надійним захистом у замку.

Онора лютувала, вона й уявити не могла що Володимир піде на таке. Він розірвав багатовікове перемир’я і все за що боролася жінка пішло коту під хвіст.

Жінка була настільки розлючена, що попадись їй зараз якийсь демон вона б його голими руками розірвала.

• Оноро! - до валькірії бігла Ліза, мати близнюків.

Жінка пишалася нею. Адже та, знаючи яка доля чекає на її дітей, не втекла з ними, не ховала їх, а з честю дозволила зробити з них воїнів. Та Онора знала яких зусиль їй коштувало зараз не кинутися на їхні пошуки.

• Адам пішов,- тихо сказала вона, ледь стримуючи сльози.
• Він мусить, - відповіла Онора, сама знаючи чим це може закінчитися.
• Мусить?! Оноро, їм всього шістнадцять, вони лише починають жити. Вони не повинні були пережити все це. Я повинна була їх захистити від усього цього, - по щоках жінки потекли сльози. Відколи зникла Діана, вона була сама не своя.
• Лізо,  я розумію як ти почуваєшся. Я сама таке пережила, от тільки свою дитину я не вберегла, а твої сильні і з ними усе буде добре, - Онора почала заспокоювати жінку. – А тепер нам потрібно допомогти людям. Усе буде добре.

Слова валькірії подіяли на неї заспокійливо і вона пішла допомагати наляканим і пораненим людям.

А тим часом Адам з друзями поспішали до будинку Володимира. По дорозі вони допомагали людям, які не встигли втекти і знешкоджували монстрів що траплялися їм по дорозі.

Адам потрохи опановував свою силу. Хлопець зрозумів, що його сила зв’язана з силами природи, але йому було важко контролювати її.

До будинку Володимира вони добралися таки доволі пізно. Як і очікував Адам, будинок добре охороняли і зараз по подвір’ю розгулювали демони-охоронці. З ними не повинно було виникнути мороки, тому розділившись, кожен швидко розібрався з охоронцем і вони опинилися в будинку.

Тут було тихо, практично всі підданці Володимира зараз розгулювали містом у пошуках здобичі. На перший погляд це було вишукане помешкання звичайних людей, та хлопець знав, які жахіття знайшли тут притулок. 

• Чого ми тут? – ніяк не міг вгамуватися Давид. Юний маг вважав, що більшої користі вони принесуть у місті.
•  Нам потрібно відволікти Володимира, - відповів Адам, намагаючись придумати план дій.
• Від чого? Адаме, ми не зможемо нічого зробити, - мовила Ніка.
• Я знаю, тому хочу щоб ви повернулися у місто, - відповів хлопець,але побачивши злісний погляд своєї дівчини, зітхнув, - але ви все одно залишитеся тут. Послухайте, Онора з Ургалом намагаються знайти спосіб витягнути мою сестру з Лабіринту, ми не повинні допустити щоб Володимир зробив це першим.
•  Ти розумієш, що для нас це може закінчитись не дуже добре, - прокоментував Давид, але побачивши підтвердження у очах друга, додав уже веселіше, - то який план?

Варіант, що Володар у підземеллі Адам відкинув зразу, зараз там пусто, тому шукати його там не варто. Тому залишалося провірити решту кімнат, яких у будинку було чимало. Кожен обрав якусь частину коридору і вирушив на пошуки. Адам попрямував на другий поверх де були дві спальні, бібліотека і ще якась закрита кімната, яка не піддавалася магії. Володимира тут не було, от тільки Адам не поспішав покидати цей поверх. Його увагу привернула одна із спалень.

Кімната була оформлена у темних кольорах. Посередині стояло велике двоспальне ліжко, вкрите чорним покривалом, на підлозі був застелений круглий коврик такого ж чорного кольору. Під вікном стояв стіл завалений книгами і зошитами. Стіни були пофарбовані у сіруватий колір і прикрашала її одна на всю кімнату фотографія вродливої молодої жінки. Хлопець одразу ж здогадався кому належала кімната. Тут жив Ліям. Адам  досі не розібрався у своєму ставленні до нього. Він знав, що той не заподіє шкоди Діані,  але  також  знав, що у хлопцеві жила темна магія, хоча у його жилах текла також і біла магія. Адам досі не міг зрозуміти як так сталося, що одночасно народилося троє дітей з відьомською силою.

Раптом на першому поверсі почувся шум і хлопець кинувся на пошуки друзів.  Він їх знайшов у коридорі, який вибрала Вероніка, але не самих. Давила притиснули до стіни двоє вампірів, а Вероніку тримав Алазай – демон вогню, ззовні схожий на людину, але варто йому застосувати силу, як той ставав схожим на смолоскип з іклами та кігтями. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися, але демон стискав її зап’ястя своїми гарячими руками і дівчина від болю припиняла свої спроби.

Побачивши це, Адам так розлютився, що не одразу збагнув що грім і блискавку, яка спалахнула над їхніми головами, викликав він.  Вампіри на мить злякалися, схоже вони були ще «новачками» і ще сильніше притиснули Давида до стіни. Та хлопець встиг  скористатися їхньою заминкою і, стукнувши коліном у живіт найближчого до нього вампіра, зумів вибратися. Демон, який тримав дівчину, міцніше стиснув її у своїх обіймах, Ніка скривилася від болю і знепритомніла.  Алазай відпустив дівчину і Вероніка впала на підлогу, а сам демон кинувся на Адама.

Він намагався вразити юнака у серце, але Адам вдало відбивав всі атаки. Тоді демон розлютився, сказав щось на не зрозумілій мові і спалахнув вогнем. Хлопець застиг, йому ще не доводилося зустрічатися з такими демонами. Адам намагався вивернутися від ударів монстра, але йому це вдавалося дуже важко. Кілька разів він намагався підсмажити його блискавкою, але це не допомагало. Єдиним виходом було освіжити потвору водою, але Адам ніяк не міг її викликати. На своїй руці юнак помітив опіки, а демон уже почав запускати у нього вогняні кулі. Одна пронеслась на відстані сантиметра від його обличчя. Тоді вже і розлютився хлопець. Зосередившись, він уявив потужній водяний вир, який огортає демона,  а коли розплющив очі, величезна водяна стіна огорнула демона. Той заричав, вода проникала у його тіло, гасячи вогонь. Дим огорнув всю кімнату, а демон несамовито ричав, звиваючись на підлозі.