Розділ 21

Адам ніяк не міг заснути. Йому щось снилося, але хлопець не міг нічого зрозуміти. Часом він бачив Діану, а тоді він знову провалювався у темряву. Раптом спалахнуло яскраве світло і юнак прокинувся він легкого електричного струму, який пронизав усе його тіло.

Що трапилося Адам не міг збагнути. Він відчував себе якось дивно, наче у ньому запрацювала якась прихована і дуже потужна батарейка. Знову заснути він не міг, тому тихо зібравшись, хлопець вислизнув з будинку і попрямував до замку. Онора повинна була знати що з ним сталося  і юнак розумів, що це якось було пов’язано з його сестрою.

У замку було тихо, але Адама щось тривожило. Хлопець швидко кинувся на пошуки Онори, знайшовши її у бібліотеці.

• Адаме, що ти тут робиш? Чому ти не спиш? – жінка стурбовано подивилася на хлопця.

Адам помітив, як сильно вона змінилася. Зараз на нього дивилася втомлена жінка із сумними очима, хлопець уже не впізнавав у ній безстрашного воїна.

• Оноро, тобі потрібно відпочити. Ти виглядаєш стомленою, - Адам насправді цього не хотів говорити, але валькірія і справді мала жахливий вигляд.
• Усе добре. Що сталося? Чому ти тут? – жінка відклала книгу яку читала, і жестом вказала Адаму на крісло біля себе.
• Сталося щось дивне, - почав розповідь юнак. – Мені снився дивний сон, я бачив Діану, але нічого не міг зрозуміти, а потім яскраве світло і якась дивна енергія розпливлася по всьому тілу. Оноро, що це було?
• Я не знаю. Ти зараз щось відчуває?
• Щось дивне. Наче мене переповнює дуже могутня магія. Оноро, що відбувається?

Жінка пильно подивилася на хлопця. На перший погляд перед нею стояв все той же сімнадцятирічний хлопець, але валькірія відчувала в ньому щось нове, чого раніше не відчувала. Схоже, якимось чином відьомська сила поборола стримуюче закляття і вивільнилася. Тепер хлопець володів нею.

• Оноро? – Адам дивився на неї і бачив як змінилося її обличчя. Йому навіть здалося, що на мить він побачив там переляк.
• Твоя сила, вона вивільнилася, - повільно відповіла Онора.
• Яка сила? – хлопець спершу не зрозумів нічого.
• Відьомська. Вона якось вивільнилася.
•  Що? Але як?
• Схоже Діана вивільнила її, але оскільки ви зв’язані, твоя сила теж вивільнилася.
• І що тепер робити? Я нічогісінько не знаю про цю силу.
• Адаме, ця сила твоя. Прийде час і ти усе зрозумієш.

Раптом у замку почулися крики. Онора і Адам вибігли на коридор і побачили паніку в очах в усіх, кого зустрічали. На зустріч Онорі біг Азраель переляканий і спантеличений.

• Що сталося? Азраелю, чого всі такі перелякані? – поспіхом запитала валькірія.
• Володимир. Схоже у нього урвався терпець. Його армія увійшла у місто, - відповів Азраель. Його голос тремтів не лише від переляку, але й від люті.
• Як він посмів! – вигукнула Онора.

Поглянувши на Онору, Адам перелякався. Хлопець вперше бачив валькірію такою розлюченою, а в такому стані їй краще не попадатися під руки.

• Негайно збирай усіх. Настав час покінчити з Володимиром раз і назавжди! – віддавши наказ жінка розвернулася і побігла до своєї кімнати.

Адам стояв непорушно, спостерігаючи, як повз нього туди-сюди бігають схвильовані люди. Війна врешті-решт розпочалася і хлопець розумів, що розпочалася вона через них з Діаною і лише їм під силу її закінчити. Хлопець швидко кинувся до додому попередити батьків і приготуватися до неминучого.

Але опинившись у місті, хлопець закляк на місті від жаху. У місті постало справжнісіньке пекло. Палали будинки і машини, усюди лунав крик і плач, люди тікали, а по всьому місту розгулювали потвори Володимира.

Від люті хлопець так сильно стиснув кулаки, що аж кісточки затріщали. Позаду почувся крик. Це вампір насувався на загнану у кут дівчину, оскаливши ікла. Адам кинувся на нього. Він хотів скористатися якимось закляттям, але у думках було лише бажання перетворити вампіра на порох. Один порух руки і вампір опинився оточений корінням, яке з’явилося з-під землі і міцно його стискало. Вампір намагався вибратись, але не міг, а за мить під звук розтрощених кісток, розсипався на порох. Коріння зникло так само швидко як і з’явилося, хлопець не мав часу думати як це сталося, але щось підказувало йому, що це його сила.

Дівчина, які він врятував дивилася на нього переляканими очима.

• Ти ціла? – ніжно запитав Адам, але як тільки він до неї підійшов дівчина перелякалася ще більше і втекла. Вона прийняла його за такого ж самого монстра.

Адамові стало не пособі, він не бажав щоб його вважали монстром, але зараз був не підходящий момент жаліти себе. Хлопець кинувся до дому. Там на нього кинулася схвильована мама.

• Де ти був? – її голос був розлючений.

Адам здивовано поглянув на маму. Він не очікував побачити її такою. Перед ним стояла вже не та жінка, яка ще зранку байдуже вдивлялася в телевізор заплаканими очима. Перед собою він побачив сильну жінку в чорних джинсах і футболці, з зав’язаним у хвіст волоссям і зброєю на поясі. Його батько був одягнений так само. Адам уперше бачив батьків такими.

• Вибач. Дещо сталося і я був у замку, - відповів хлопець, і одразу ж зрозумів, що своєю відповіддю налякав батьків.
• Щось з Діаною? – запитав тато з тривогою у голосі.
• Так, тобто ні. Словом, Діана зняла стримуючі чари. Тепер ми володіємо своєю силою,-  пояснив хлопець, але схоже і ця відповідь не заспокоїла батьків.
• Ти впевнений? – перепитала мама.
• Так. Мамо не треба хвилюватися, ми впораємося з нею, як би це було не так ми б її не отримали. Все буде добре, - хлопець підійшов до мами і заспокійливо її обійняв і додав. – До речі, гарно виглядаєш.