Розділ 19

Діана дивилася на сплячого Ліяма і не знала що їй робити. Як сказати хлопцю, що він повинен пройти через страшенні муки, щоб вони змогли вибратися звідси. І хоча вона поки що вирішила нічого йому не розповідати, дівчина знала що можливо це їх єдиний вихід. Їй доведеться зробити усе що в її силах, щоб знайти інший шлях.

• Ліяме, - почала будити вона хлопця. Час знову повернутися до темної сторони Лабіринту. – Пора вставати. Нам треба йти далі.

Хлопець скривився і не хотів прокидатися, йому було так добре. Нарешті йому вдалося нормально поспати і не тривожитися, що якась потвора вибрала їх на сніданок.

• Дай поспати, - стогнав він, намагаючись відвернутись від дівчини, але дерево було не таке широке як він очікував, тому упав на землю.

Діана засміялася, Ліям виглядав зараз таким смішним і безпорадним, що їй важко було повірити, що цей юнак міг колись завдати комусь шкоди.

• Вставай, - повторила вона, допомагаючи йому встати.
• Це не смішно, - відповів він. Хлопець хотів надати своєму голосу розлюченого звучання, але йому це не вийшло, від чого Діана ще більше розсміялася.  – Що з тобою?
• Нічого. Чого питаєш? – усміхнено запитала дівчина.
• Ти уже не злишся на мене? Не вважаєш мене монстром? А просто стоїш і смієшся? – юнака така її поведінка здивувала, але він був радий, що вона не вважає його своїм його ворогом.
• Ну, оскільки ти тут не найжахливіший монстр і не хочеш мене на обід, то ти уже і не такий поганий. Крім того мені якось не хочеться одній бути обідом, а оскільки ти краще володієш своєю силою, то…
• Вирішила зробити з мене власного охоронця?
• Щось типу того. Але якщо будеш погано поводитись перетворю тебе на жабу.  Я все ж таки відьма, - дівчина підморгнула йому і пішла шукати щось поїсти.
• А мене хто захистить? – вигукнув хлопець, йдучи за дівчиною.

Їм вдалося розшукати кілька фруктових дерев, вони поснідали і покинули галявину. Вони знову повернулися у моторошний і загадковий Лабіринт. Звуки, яких не було чути на галявині знову повернулися, від них серце починало шалено калатати. Куди йти вони не знали тому обрали дорогу навмання.

 Між ними панувало мовчання, кожен хотів розпочати розмову, але не знав як. Несподівано усі звуки затихли, запанувала мертва тишина. Ліям завмер, він знав що означала ця тиша, хтось вийшов на полювання. Він жестом наказав Діані мовчати і йти  за ним. Дівчину налякала ця різка тишина, а коли вона побачила спантеличеного Ліяма їй стало ще більш лячно, вона зрозуміла що вони в небезпеці.

   Ліям привів її до велетенського дерева і допоміг вилізти на нього, але сам він лізти туди не збирався.

• А ти? – дівчина була налякана.
•  Я не можу. Щось вийшло на полювання і скоріше за все, полює воно на нас. З цим потрібно щось зробити, ми не зможе тікати, не знаю куди.
• Але ти не можеш. Не сам.
• Діано, ти не зможеш мені допомогти. Ти хоч і відьма, але й гадки ніякої не маєш про свою силу. Я не хочу щоб ти постраждала. Сиди тут, - хлопець і справді не хотів, щоб з нею щось сталося. Він  не знав що полює на них, тому не міг піддавати Діану небезпеці, він пообіцяв собі, що захистить її навіть ціною власного життя.
• Ні! Ліяме, ти не підеш один, - про те ж саме думала і дівчина. Вона не бажала щоб з ним щось сталося, але вона бачила рішучість у очах хлопця і розуміла, що не зможе його переконати.
• Сиди тут, - повторив він і нарешті наважившись, поцілував Діану.

Все так швидко трапилося, що дівчина нічого не зрозуміла. Та коли до неї нарешті дійшло що щойно трапилося, Ліяма уже не було.

• Ліяме, - прошепотіла вона і сльозинка покотилася по її щоці.

Вона не могла сидіти тут і чекати коли Ліяма вб’ють. Час уже їй скористатися тим чого навчила її Онора, вона більше не може прикриватися іншими, вона воїн і прийшов час ним стати.

Діана зістрибнула з дерева, але зрозуміла що не знає куди пішов хлопець. На секунду вона втратила всю рішучість, як раптом яскраве сяйво осліпило її.  Спершу вона злякалася, але побачила якийсь рюкзак під ногами і до неї дійшло. Адаму вдалося, він виконав те що обіцяв.

У рюкзаку вона знайшла книгу, погортавши яку, зрозуміла, що знайде в ній всі відповіді про Лабіринт. Також вона знайшла кілька пляшечок із зіллями, трохи їжі і маленький шкіряний мішечок. У мішечку знаходився красивий кулон у формі переплетеного сонця і місяця, Діана ніколи не бачила його раніше, тому вирішила що кулон належить Ліяму. Закинувши рюкзак на плечі, дівчина рушила шукати хлопця, сама вона б його не знайшла, тому довелося скористатися заклинанням. Дівчина не знала чим зможе допомогти хлопцю, але не збиралася стояти осторонь, все ж таки вона відьма і настав час відкрити у собі силу.

 Хлопця вона знайшла швидко.  Вона опинилася у якісь зруйнованій залі, дівчина ще не звикла до того, що краєвиди Лабіринту можуть так швидко змінюватися і бути такими різними.  Ліям був не один. Дівчина одразу відчула огидний запах мертвої плоті, який належав потворі від вигляду якої, у неї підкосилися ноги. Істота була схожа на ящірку, вкрита шрамами та шипами, її ікла були настільки великими, що могли легко розшматувати будь-кого на шматочки. Яскраво червоні очі світилися у темряві і були наповнені такою люттю. Вся увага потвори була прикута до Ліяма, схоже хлопець її сильно розлютив. Сам Ліям важко дихав і теж не відводив погляду від монстра, чекаючи на її напад. Схоже потворі набридло спостерігати за своєю жертвою і ящірка кинулась на Ліяма, юнак очікував на це і легким помахом руки відкинув монстра від себе. Потвора впала на землю, але вибрик Ліяма розсердив її ще більше і монстр з іще сильнішою люттю кинувся на хлопця. Цього разу Ліям не встиг нічого зробити і ящірка своїми кігтями зачепила його руку. Хлопець скривився від болю, Діана більше не могла дивитися на це, хлопцю потрібна була допомога.

• Гей, потворо!- вигукнула вона, коли монстр уже готувався завдати наступного удару.