Розділ 18

Онора сиділа у своєму кабінеті, вишукуючи будь яку інформацію у манускриптах. Останнім часом вона майже увесь час проводила за книжками, для неї було незвично те що вона не могла нічим допомогти Діані.  Отак, сидячи за паперами, Онора просиділа не одну годину, у школі уже давно нікого не було. Раптом по шкірі валькірії пробіг легенький холодок. Відчуття яке її охопило було настільки знайомим жінці  що на мить їй здалося наче вона не в школі, а у своїй  молодості.

• Ти ніколи не здаєшся, - пролунав тихий до болі знайомий голос.
• Це велика розкіш для мене, - тремтячим голосом відповіла жінка. – Що ти тут робиш?
• Через годину ми повинні бути на кладовищі. Я знав, що занурившись у книги, ти про це забудеш.
• Чорт, кладовище! – вигукнула жінка, вона і справді забула про це.  -  Але звідки ти знав що я тут?
• Ти завжди так робила. Коли не могла знайти виходу із ситуації, ти закривалася у своїй кімнаті і намагалася знайти бодай щось у книгах.  Книги, твоя пристрасть.
• Ти не забув, - похмуро промовила Онора, і поглянула на Грега. Вампір стояв навпроти неї і пильно вдивлявся їй у очі.
• Все що пов’язане з тобою я не зміг забути і навряд коли-небудь забуду.
• Навіщо ти це говориш? Намагаєшся зробити мені боляче, чи хочеш викликати колишні почуття? Так от, це було дуже давно. З того часу стільки змінилося,  ці спогади уже  з минулого життя.
• Це і справді було у минулому житті, принаймні для мене, - сумно відповів вампір, але у його очах на мить замиготіла іскорка надії.

Рана у його серці так і не зажила, хоча пройшло уже так багато років. І навіть зараз, коли його серце уже навіки завмерло, йому досі перехоплює подих при одному погляді на цю жінку.

• Давай не будемо згадувати те, що ми уже не в змозі повернути. Кожен з нас зробив свій вибір і пішов власним шляхом і у цьому ніхто не винен.

Онора справді хотіла у це вірити, у те, що в той час кожен з них обрав те, що повинен був. Хоча часом вона картала себе за те що відпустила кохання всього свого життя, але потім знову опановувала себе в надії нарешті забути все що було, але досі їй це так і не вдалося. А тепер перед нею стоїть той, за кого ще тоді вона була готова віддати життя і тривожить старі рани.

• Ти ж знаєш, що не ми зробили такий вибір, - тихо сказав Грег, намагаючись утамувати бажання обійняти жінку, яку здається і досі кохає.
• Тоді це було єдине правильне рішення, - відповіла Онора, намагаючись не дивитися на Грега, а в той момент її серце шалено калатало.
• Нас змусили так думати. Якби ми вчинили тоді на власний розсуд, усе могло бути по іншому і…
• І наша донька була б жива, - сльози покотилися із очей Онори. Спогади, які вона намагалася забути хвилею накрили її і почали ламати з середини.
• Наша донька, - прошепотів вампір. В той момент йому здалося, що його застигле серце зараз з болем вирветься із грудей. Їхня донька, маленька дівчинка, яку він не відпускав далеко від себе і не зміг уберегти. Йому і досі снився той день коли вони втратили все, їхню доньку, життя і їхнє кохання.  – Я не зміг її уберегти, я дозволив їй померти.
• Ми обоє винні в цьому. Ми обоє повинні були її захистити, а в результаті втратили все. Уже пізно про це згадувати. Тепер ми по різні сторони барикад і не повинні дозволити загинути Діані і Ліяму.

Онора взяла себе у руки, поглянула в очі Грегу і вийшла з кімнати. Грег ще секунду постояв розгублений і також вийшов за Онорою. Вона була права, ні Ліям не Діана не повинні загинути, а от щодо сторін барикад він не був упевненим.

Було уже далеко за північ. Старе кладовище було вкрите мороком і оповите тишею. Це місце стало останнім спочинком багатьох чарівників і було просякнуте давньою магією. Саме в цьому місці біла і чорна магія зливалися воєдино.

Адам нервово сидів на траві, йому було не пособі серед усіх цих надгробків і могил. Це вперше він прийшов сюди і одразу ж відчув, яку силу таїть у собі це місце.

Подув легенький вітерець і уже за мить з’явився Азраель з маленькою сумкою у руках, в якій зібрав усе необхідне.

• Ти тут один? – запитав Азраель хлопця, котрий помітно тремтів.
• Так. Дивно, але Онора запізнюється і вампіра теж немає. Може    це пастка і він щось зробив їй, - юнак так і не почав довіряти вампіру.
• За це можеш не хвилюватися, Грег ніколи не заподіє шкоди Онорі,- відповів чоловік.
• Чому ти такий упевнений? Він ж вампір і на стороні зла, - не вгамовувався Адам.
• Онора вб’є мене за це, але…. Вони були одружені, - відповів Азраель і Адам застиг, такого він не очікував.
• Як?
• Це було дуже давно, в той час коли Грег ще був людиною, а Онора ще не увійшла у силу валькірій. Тоді їхньому коханню заздрили усі довкола, вони були такими щасливими, виховували доньку. Але усього цього дуже швидко не стало.
• У Онори була донька? – Адам був шокованим, цього він ніяк не очікував.
• Келла, вона загинула коли їй було п’ять, як це сталося ніхто не знає, Онора ретельно це приховує. Тоді все змінилося, під тиском племені Онора була змушена прийняти свою силу, а Грег…. він став таким.