Розділ 13

За кілька годин вони уже сиділи у близнюків в дома. Вони не залишилися розгрібати розгардіяш у школі. Тепер у них були важливіші справи.

• То що це таке, Лабіринт Долі? – запитав Адам, чекаючи пояснень.
• Лабіринт? -  стривожилася мама, почувши про нього.
• Та що то таке? – уже почала лютувати Діана.
• Лабіринт Долі – це магічний вимір, який був створений разом з магією. Він безкінечний, невідомий і дуже небезпечний,- нарешті відповіла Онора.
• А детальніше? – наполягали близнюки.
• Це магічна тюрма. Там побувало дуже мало наших, а хто був то не повернувся, - продовжив батько. – Кажуть, що там ще живе прадавня магія, магічні створіння та історія усіх поколінь відьом та їхніх нащадків.
• Отже, Володимир так хоче знайти нас? – припустила Діана.
• Можливо. - відповіла валькірія затуманеним голосом. – Або ж він знайшов іншу можливість отримати силу, яку бажає.
• Отже, ми повинні йому обламати всі плани,- відповів Адам, посміхаючись.

Було вирішено, що на світанку вони та Онора вирушать до будинку володаря. Вони не були впевнені в тому що Азраель зможе довго протриматися, але для початку вони повинні були з’ясувати де саме їм знайти володаря.  Онора використала безліч заклинань-пошуку, батьки працювали з картою, але все було марно, Володимир добре себе замаскував.

Діана втомлено стояла біля вікна і вдивлялася в ніч. У голові роїлися тисячі думок і ще більше запитань. Раптом дівчина відсахнулася, на мить їй здалося що у вікні вона побачила Ліяма.

• Доню?- стривожилася мама.
• Я знаю де він,- впевнено відповіла дівчина, все було так очевидно.

Вони майже не спали. Адам задрімав на годинку, а Діана так і не стулила очей. Вона все думала що робитиме коли побачить його там і що робитиме він. Чи буде це той самий хлопець в якого вона закохалася. Але часу на роздуми уже не було. 

• Будьте обережні,- сказала мама, обнімаючи одночасно Адама і Діану. Батько поцілував доньку і потиснув руку синові.
• Все буде добре,- відповіла дівчина.
• Приглянь за ними,- попросила мама Онору.

 Будинок виглядав спокійним і цілком нормальним.

• Ти впевнена, що це і є осередок зла? На вигляд звичайний будинок,- запитав Адам, здалеку дивлячи на будинок.
• Так,- відповіла вона.
• А звідки ти взагалі про нього знаєш?
• Неважливо. Оноро, що ми повинні робити?
• Нам потрібно непомітно пробратися до будинку, знайти Азраеля і… сподіватися, що він ще не розколовся.

В будинку було тихо. Охорони не було, Володимир мабуть вирішив що ніхто не посміє потурбувати його. Вони обійшли майже усі кімнати, але нікого не побачили.

• Щось тут не те,- сказав Адам, виходячи з останньої кімнати.
• Схоже тут нікого немає,- розчаровано промовила Діана.
• Думаю вони десь під будинком,- відповіла Онора. – Якщо мова про темний бік, то слід шукати там де темно і моторошно.

Знайти вхід у підземелля було дуже важко. Його дуже добре замаскували. Звичайна людина ніколи б не знайшла його. Але магія відкривається лише магії. Їм все ж таки вдалося віднайти його, вхід ховався за каміном у вітальні, а далі довгі, темні тунелі і тишина.

 Ішли вони прямо, кожен тунель на їхню думку, належав якомусь виду монстрів і вони були праві. У тунелі вони не побачили нікого і не почули жодного звуку. Усі не могли бути поруч з Азраелем, отже їхнього приходу чекали. Це був добре спланований план, на який вони добровільно попалися, але шляху назад не було, те що Володимир міг дізнатися від мага, було набагато гіршим за те, що він зробить з ними.

 Тунель закінчився великими дерев’яними дверима, за якими вони нарешті почули звук. Та звук був не той який вони очікували, замість голосів вони почули дивний звук, наче там працював пилосос який всмоктував у себе все, що було близько.

• О ні,- простогнала Онора. – Ми запізнилися. Вони відкрили прохід.

Вони запізнилися, надто довго шукаючи вхід у підземелля. Отже, зараз буде найважливіша битва, їм потрібно буде закрити прохід.

• Що ж сподіваюся наша сила у нас таки є, -  прошепотіла Діана і відкрила двері.

Кімната, в якій вони опинилася була схожа на кам’яну темницю, кам’яні стіни і підлога і лише один єдиний стілець посередині, на якому сидів непритомний Азраель. Людей тут було теж мало. По одному вампіру стояло в кожному куті, біля стільця стояв чоловік вдягнений в довгу чорну мантію, а по боках стояли баньші, дівчина ще ніколи не бачила таких потвор. Схоже це і був Володимир, а дівчина його уявляла якось по іншому, більш грізного, а це був звичайний чоловік. У кімнаті були ще двоє. Вампір, вона відчула що дуже древній,  і, серце у неї здригнулося, Ліям. Хлопець пильно дивився на неї, в його очах вона побачила переляк, але можливо їй це всього лише примарилося. І найголовніше, арка білого світла, з якої дув вітерець намагаючись втягнути щось у себе.

• Ви , Білі, ніколи не думаєте про себе, тому вас завжди легко заманити у пастку. Ви завжди намагаєтеся всіх врятувати. Я не можу вас зрозуміти, хоча дуже прагну,- голос Володимира був таким ж звичайним як і його вигляд, у дівчини навіть мурашки не з’явилися, як і у Адама, він теж був здивованим виглядом володаря.
• Тобі і не зрозуміти,-  озвалася Онора. Вона була розлюченою, дуже. Близнюки ще ніколи не бачили її такою. Валькірії - воїни жорстокі  і коли вони розлючені їх краще не чіпати. Онора виглядала саме такою.
• Розлючена валькірія…. Я завжди хотів мати такого воїна у своїй армії,але ви обрали не ту сторону.  Але я радий що ви завітали, сьогодні буде пречудовий день.
• Тільки не для тебе,- перебив Адам, стискаючи кулаки.
• Я так розумію, ти і є той найочікуваніший нащадок відьми.  Я тебе так довго шукав, тому вдячний, що ти прийшов сюди сам. А ця дівчина? Ви так схожі. Можу припустити це твоя сестра. Отже вас двоє, зізнаюсь, цього я не чекав.