Розділ 9

Весь день у школі Діана шукала Ліяма, але його не було. Він не з’являвся на уроках і наступні кілька днів його теж не було. Діана уже почала хвилюватися. Вона боялася що ті вампіри могли якось знайти його і вбити, але вона не хотіла про це думати. Вона вперше так хвилювалася за когось. Адам її заспокоював, хоча не міг зрозуміти чому дівчина нервувала.  Він не міг зрозуміти чому сестра не насолоджується  тим, що це їх останній тиждень у школі. Батьки забирають їх зі школи, для того щоб вони змогли краще підготуватися до війни, яка уже потроху спалахувала.

Щоб розвіяти свою тривогу дівчина не придумала нічого іншого, як навідатися до дому Ліяма. Діана й гадки не мала, як пояснить йому свій прихід, але вона повинна була переконатися що з ним усе гаразд. Адам був не в захваті від цієї ідеї, як і від Ліяма, але не хотів переконувати сестру, яка і так була на нервах.

  Діані ледь вдалося вивідати адресу Ліяма, і коли вдалося вона одразу ж поїхала до нього.

  Будинок Ліяма був гарним, але чомусь викликав у дівчини якийсь невиправданий страх. Тремтячими руками вона постукала у двері. Через кілька хвилин двері відчинив Ліям.

  Хлопець застиг у дверях, коли побачив того хто прийшов. Діана стояла на порозі дому, який кишів монстрами і голодними вбивцями. Він швидко вийшов на двір, зачинивши за собою двері.

• Що ти тут робиш? – хлопець не знав, що робити. Неможна було допустити, щоб її хтось побачив.
• Е… тебе  не було в школі. Просто хотіла переконатися, що з тобою все добре,- швидко збрехала дівчина, хоча по-суті вона сказала правду.
• Зі мною все добре.
•  Тебе майже тиждень не було у школі. Щось не так?- хлопець був явно чимось занепокоєним і весь час оглядався по сторонах.
• Що? Е .. ні, все нормально. Ти не хочеш прокататися зі мною? Я саме збирався прогулятися?- Діані потрібно було негайно йти звідси, але хлопець не хотів відпускати її.
• З радістю. Ліяме, все точно нормально, а то ти якийсь знервований,- дівчина не могла збагнути поведінки юнака, він наче чогось боявся.
• Так, все добре. Просто  зараз має приїхати мій дядько, а він не любить коли я приводжу сюди своїх друзів,- Володимира і справді не було вдома, але він міг будь якої миті приїхати.
• О… вибач,я не хотіла створювати тобі неприємності.
• Ти ж не винна що у мене ненормальний дядько,- заспокоїв її хлопець.
• Ти живеш лише з дядьком? – питання вилетіло саме по собі.
• Так. Мої батьки померли, а він єдиний родич,- невесело відповів юнак.
• Вибач, я не хотіла,- дівчині стало соромно за свою цікавість.
• Та нічого. Для мене це не така уже й трагедія. Матері я ніколи не знав, вона померла  коли я народився, а батько ніколи і не був мені батьком. Але в порівнянні з батьком, дядько справжній покидьок. Він з радістю  здихався б мене, але через спадок, це не так уже й легко.

 Діана дивилася на Ліяма і бачила у ньому симпатичного, хорошого хлопця, але щось в середині підказувало їй, що його потрібно остерігатися. Те що він розповідав викликало співчуття, але схоже хлопцеві було байдуже. Та дівчина не хотіла про це думати, хоча відчувала  що згодом про це пошкодує.

• То куди ми їдемо?- поцікавилася дівчина, відкидаючи думки, які раптово з’явилися і були не дуже оптимістичними.
• Побачиш,- загадково посміхнувся хлопець.

Діана очікувала, що хлопець привезе її у якесь миле місце, але виявилося що хлопець відвіз її на кладовище, якому більше двісті років. Це місце було тихим і моторошним і на мить дівчина злякалася.  Діана не могла зрозуміти чому хлопець вибрав це місце, чому привіз її саме сюди?

• Ти налякана,- прошепотів хлопець, побачивши в очах дівчини страх і тривогу.
• Ні…- заперечила дівчина, але її голос видав протилежне. – Я просто здивована. Чому ми тут?
• Як би жахливо це не звучало, але це моє улюблене місце. В дитинстві я часто приходив сюди в надії побачити привида.
• І побачив?
• Ні. Діано, я зовсім не такий яким ти мене бачиш.
• Ну так, хлопця який полюбляє старі цвинтарі, не назвеш нормальним, але з цим я змиритися можу.
• Я не лише про це, - голос у хлопця був засмученим.
• То ти привіз мене сюди щоб сказати «Мене варто остерігатися, я поганий»? - посміхнулася дівчина, підходячи ближче до хлопця.
• Так і є,- хлопець не розумів чому це говорить, але йому хотілося вберегти Діану за будь яку ціну. Такого з ним ще не було.
• Знаєш, я теж не зовсім нормальна,- підморгнула Діана.
• Теж полюбляєш цвинтарі? – посміхнувся Ліям.
• Не так сильно як ти, але в дитинстві  я теж намагалася побачити привида. Я навіть проводила спіритичні сеанси,- і це було правдою.

Маленькою вона часто намагалася викликати привида, придумувала різні закляття, але її сили ще було замало, а коли вона ледь не викликала демона, припинила забавки з духами.

• Щось вийшло?
• Лише розлютити бабусю, яка не любила коли я чіпала її магічні предмети.
• Вона була відьмою?-  поцікавився Ліям жартома, але щось говорило йому, що це не жарт.
• Лише у її мріях,- дівчина зрозуміла, що почала говорити лишнє. – То що ми будемо робити тут?
• Хочеш я влаштую тобі екскурсію? Тут є багато цікавого,- на думку Ліяма, цвинтар справді був вартим уваги для тих хто знався на магії.
• Екскурсія по цвинтарю? Такого у мене ще не було, - весело відповіла дівчина.