Розділ 1

Будильник безугавно репетував. Діана ледь його не розтрощила, але до кімнати вчасно зайшла мама, тим самим, врятувавши його від неминучої смерті.  Після нічної бурі на дворі не залишилося ані сліду, лише кілька гілочок на землі нагадували про неї. 

• Вставай,- ніжно будила мама дівчину, яка накрившись ковдрою з головою, знову поринула в сон.
• Ще трішки,- пробурчала дівчина.
• Ти до школи запізнишся,- відповіла мама, стягуючи з доньки ковдру.
• Мамо, мені обов’язково йти туди?- запитала дівчина, встаючи з ліжка. – Школа переживе, якщо я не з’явлюся.
• Школа так, але не директриса. Ти забула на яких умовах вона приймала тебе?-  прискіпливо запитала мама, застеляючи ліжко.
• Жодних прогулів і ніякої магії,- урочисто промовила дівчина, риючись у шафі в пошуках улюбленої фіолетової футболки і джинсів.
• Саме так,- сказала мама, цмокнувши її в чоло і вийшовши геть.

Діана належала до родини чарівників і як більшість таких сімей жила серед звичайних людей, відвідуючи нормальну школу, при тому, що магічну школу вона теж повинна була відвідувати.

Ніякої магії, такою була умова директриси, коли чотири роки тому Діана з братом та батьками приїхала в це містечко і вступала в школу. Директриса сама була чаклункою, тому добре знала, якими є діти – чарівники. Однак, Діана відрізнялася від інших таких дітей. Її сім’я була іншою. Вона була іншою. Діана походила з роду відьом, роду, який уже давно зник. Тому вона володіла великою силою і на ній лежала велика відповідальність.  Відповідальність,ось що так докучало дівчині. Вона весь час повинна була контролювати свою силу, яка щоразу росла. Її батьки не отримали такої сили, тому не могли допомогти донці, дівчині самій доводилося розбиратися зі своєю силою і це було надзвичайно важко.

Діана до кінця не знала наскільки сильною була і чому саме сила її предків дісталася їй і брату-близнюку, а не комусь з батьків. Кожного разу, коли вона гнівалася, то повинна була швидко зникати подалі від людей, щоб ненароком нікого не вбити. Дівчина ненавиділа це і хотіла все це припинити, але не знала як.

 Тому зараз вона з превеликим небажанням збиралася до школи. Коли всі процедури були завершені, дівчина стала перед дзеркалом щоб востаннє поглянути на себе перед першим днем пекла. У відображені на неї дивилася шістнадцятирічна дівчина, зростом метр шістдесят сім, з довгим чорним волоссям і зеленими очима.

• Знову роздивляєшся себе?- почулася з- заду.

В дверях з’явився її брат. Він був її копією. Відрізняло їх лише карі очі і сто сімдесят метрів зросту хлопця.

• Адаме!- вигукнула дівчина і в сторону брата полетіла подушка.
• Ей, тобі не можна користуватися магією,- вигукнув хлопець і таж сама подушка полетіла уже в сторону Діани.

Зараз могла б розпочатися бійка, якби не втрутився їхній батько, який збирався підкинути їх до школи. Тому вони, штурхаючи один одного, попрямували до машини.

 У школі на них чекали  двоє друзів-чарівників Вероніка та Давид. Через свою вибухову силу Діана не могла довіряти комусь із нормальних підлітків, крім того їм заборонялося розкривати те, ким вони є.

• Привіт!- вигукнула Діана, підійшовши до друзів. Вони щось дуже бурхливо обговорювали, тому не почули, як до них підійшли близнюки.
• Гей!- викрикнув Давид, коли Адам його штовхнув.
• Що ви так обговорюєте?- посміхнулася Діана, стаючи біля подруги.
• Який твій братик гарний сьогодні,- відповіла Вероніка, цілуючи Адама.
• Фу! Обов’язково було це говорити при мені,- скривилася Діана, переходячи на сторону Давида.

Продзвенів дзвінок і вони весело пішли на урок. Історія, предмет який Діана не любила найбільше, вів пристаркуватий викладач, який так захоплювався розповіддю, що іноді забував що в класі крім нього є ще хтось. Цей предмет, дівчина не любила через те, що їй доводилося вивчати ще й магічну історію і один з цих уроків був явно зайвим. Але це був хороший час для того щоб поговорити.

• Так про що ви говорили?- знову запитала Діана, вони сиділи за двома останніми партами, вчитель знову відволікся і в класі було шумно.
• Я уже сказала,- посміхнулася подруга, поглядаючи на задню парту, де сиділи хлопці.
• Прошу, не кажи мені цю гидотну про мого братика,- сказала дівчина і одразу ж отримала стусана. – Ай!
• Окей, не хочу щоб ви повбивали один одного.  Здається, супер  зловісний повелитель Темряви покинув нас,- стишила голос Вероніка, у її голосі відчувалися нотки радості.
• Звідки ти знаєш?- прошепотів Адам.
• Батьки зранку говорили, вчора була рада. Тато був там, але мені вони не захотіли нічого розповісти.
• Тоді його місце посяде його син,- припустив Давид.
• Який ти здогадливий,- саркастично мовив Адам.
• Але йому, здається, сімнадцять, він не може володарювати,-  стишила голос Діана, коли вчитель підійшов ближче до них.
• Ді, вони злі. Вони не дотримуються правил,- посміхнулася Вероніка.