Лігво ворога

Складський район порту виглядав спокійним, але кожен крок команди відчувався важким, ніби вони йшли мінним полем. Їхній замаскований вигляд — зношена форма обслуговуючого персоналу — надавав їм шанс на проникнення, але напруга була відчутна в кожному русі.

— Пам’ятайте, ми технічний персонал, — наголосив Нік, притримуючи важкий ящик з інструментами. — Ніяких підозрілих дій, поки не досягнемо цілі.

Сара кивнула, але її очі були надто спокійними. Майкл і Роберт виглядали настороженими, а Нік відчував, що щось було не так.

Біля службового входу один із охоронців зупинив команду.

— Ви хто? — ліниво запитав він, уважно оглядаючи їхній одяг.

Майкл виступив уперед із паперами.

— Перевірка вентиляційних систем. Вас не попереджали? — відповів він упевненим голосом.

Охоронець насупився, але, зітхнувши, махнув рукою.

— Швидше закінчуйте.

Вони пройшли всередину, але щойно двері зачинилися за ними, Нік звернувся до команди:

— Ми на ворожій території. Тримайтеся ближче й не привертайте уваги.

Коридори бази були вузькими й довгими. Металеві стіни відбивали кроки, створюючи відчуття, що за ними хтось постійно стежить.

— Тепер куди? — пошепки запитав Роберт.

Нік витягнув карту, яку знайшов у документах, і швидко оцінив їхнє місцезнаходження.

— Головна зала тут, за двома поворотами. Нам потрібно пройти через технічний відсік, щоб уникнути камер, — сказав він.

Проте, коли вони дісталися технічного відсіку, перед ними постала перша несподівана перешкода: замкнені двері з електронним кодовим замком.

— Ти ж казав, що це має бути відкрито, — роздратовано прошепотів Роберт до Майкла.

— Я нічого не знаю про це, — виправдовувався Майкл.

Нік підійшов до панелі, уважно вивчаючи її.

— Це система старого типу, — сказав він, дістаючи тонкий набір інструментів. — Дайте мені хвилину.

Його пальці швидко працювали, і через кілька хвилин замок клацнув.

— Далі йдемо тихо, — сказав Нік.

Коли вони дісталися головної зали, обстановка стала ще напруженішою. Великий ангар був заповнений сейфами, документами й технікою.

Майкл і Сара залишилися на сторожі біля дверей. Але раптом Нік почув різкий звук замикання дверей. Він різко обернувся, і його серце похололо: Сара стояла біля панелі управління, тримаючи пістолет, направлений на них.

— Що ти робиш? — запитав Нік, не вірячи своїм очам.

— Те, що мала зробити давно, — відповіла Сара холодно. — Вибач, Ніку, але я не можу дозволити тобі знищити все, над чим працював Феррелл.

— Ти працюєш на нього? — здавлено запитав Роберт.

Сара усміхнулася, але її очі залишалися порожніми.

— Подвійний агент, — сказала вона, знизуючи плечима. — Ви дійсно думали, що я тут, щоб допомогти вам?

Майкл повільно підняв руки, намагаючись обережно підійти ближче.

— Саро, це божевілля. Ми довіряли тобі.

— Довіряли? — зіронізувала вона. — Невже ти не зрозумів? Я весь час грала свою роль, і ви навіть не помітили.

— Але чому? — Нік зробив крок уперед. — Чому ти вирішила піти на це?

— Бо він запропонував більше, — відповіла вона холодно. — Гроші, свободу, захист. Ви дійсно думаєте, що можете перемогти систему?

Нік уважно дивився на Сару, аналізуючи кожен її рух. Він знав, що будь-який неправильний крок міг коштувати їм життя.

— І що тепер? — запитав він, тримаючи руки опущеними, але готовими до дії.

— Тепер ви залишитеся тут, поки не прибуде підкріплення. Вони вже в дорозі, — відповіла Сара, тримаючи їх на прицілі.

— Думаєш, ми просто здамося? — крикнув Роберт, але Нік жестом змусив його замовкнути.

— Не треба героїзму, Роберте, — сказала Сара. — Ви програли.

Нік помітив, що її увага на мить відволіклася, коли в залі прозвучав тривожний сигнал.

— Майкле, зараз! — раптом вигукнув Нік.

Майкл кинувся вперед, вибивши зброю з її рук. У той самий момент Нік схопив її за зап’ястя й закрутив назад, змушуючи впасти на коліна.

— Все це було лише грою для тебе? — запитав він, дивлячись їй у вічі.

— Ви ніколи не виграєте, — прохрипіла Сара. — Навіть якщо мене не буде, Феррелл усе одно переможе.

Коли ззовні почулися кроки охорони, Нік швидко прийняв рішення.

— Ми йдемо, — сказав він, піднявши документи з сейфа.

— А з нею що? — запитав Майкл, киваючи на Сару.

— Ми заберемо її з собою. Вона може стати нашим ключем до Феррелла, — відповів Нік.

Команда вирвалася з бази через службовий вихід завдяки продуманим і кмітливим діям Ніка, тримаючи Сару під вартою. Проте в повітрі висіла гіркота зради, яка тепер назавжди залишилася між ними.