Кулями крізь темряву

Темрява огортала старий промисловий район, наче важка ковдра. Команда стояла перед масивними воротами покинутого сховища. Металеві конструкції навколо іржавіли, але не втрачали своєї загрозливої атмосфери. Нік зупинився й оглянув периметр.

— Це виглядає занадто тихо, — сказав він, опускаючи руку до кобури.

— Чого ти очікував? Оркестру? — Майкл усміхнувся, але його голос звучав напружено.

Роберт і Сара мовчки стояли поруч. Їхня нервовість була відчутною. Нік зупинив погляд на Сарі.

— Що думаєш? — запитав він.

— Якщо це архів, як ти сказав, вони не залишили б його зовсім без охорони, — відповіла вона, уважно вдивляючись у напівтемряву.

— Тому ми й тут, — коротко відповів Нік.

Ворота піддалися не одразу. Нік присів, уважно оглядаючи замок. Його пальці обережно обмацували металеві поверхні.

— Старий, але функціональний. Хтось підтримує це місце в робочому стані, — промовив він.

Майкл подав інструмент, який дозволив швидко зламати замок. Коли ворота повільно відчинилися, усередині відкрилося величезне приміщення. Пил і павутина вкривали металеві полиці, але в повітрі відчувалася напруга.

— Будь обережним, — попередив Роберт, оглядаючи зал.

Нік зробив кілька кроків уперед і раптом зупинився. Його очі зосередилися на підлозі перед ним.

— Лазери, — прошепотів він.

Сара нахилилася, помічаючи ледве помітне мерехтіння в світлі ліхтаря.

— Ти хочеш сказати, що це місце занедбане? — іронічно запитала вона Майкла.

— Заспокойся, — відрізав він. — Ми ж тут, щоб це перевірити, чи не так?

Нік присів, діставши невелике дзеркало, щоб краще роздивитися пастку.

— Лазери реагують на рух, — сказав він. — Але дивно: вони розташовані нерівномірно. Це може бути пасткою для тих, хто діє необачно.

— Що будемо робити? — запитала Сара.

— Обійдемо. У цих системах завжди є слабкі місця, — відповів Нік, починаючи обходити приміщення.

У центрі залу стояв старий архівний стіл, завалений паперами. Нік обережно підійшов, оглядаючи кожен кут.

— Тут є щось корисне? — запитав Роберт, стоячи на варті біля входу.

— Вони намагалися сховати справжнє серед непотрібного, — відповів Нік, розкидаючи старі документи вбік. — Але вони залишили занадто багато слідів.

Він витягнув із купи паперів маленький чорний конверт. Усередині виявилися шифровані файли й кілька ключових документів.

— Це воно, — тихо промовив Нік.

— Що саме? — запитала Сара, підходячи ближче.

— Інформація про фінансові операції організації. Їхній головний інструмент легалізації. Це приведе нас до їхнього спонсора, — відповів він.

— Але чому це було так просто? — запитав Роберт. — Щось тут не так.

На виході зі сховища напруга досягла піку. Роберт різко повернувся до Майкла.

— Ти точно не знав про це місце раніше? — запитав він.

— Що ти намагаєшся сказати? — Майкл кинув на нього погляд, сповнений обурення.

— Що ти занадто добре знаєш, як усе тут працює, — не відступав Роберт.

— Досить! — втрутився Нік, зупиняючи їх. — Ми не будемо це обговорювати тут.

Сара, яка до цього мовчала, раптом звернулася до Ніка:

— Ти це бачиш? Уся ця ситуація виглядає, як ще один крок до твоєї особистої помсти. Чи це того варте?

— Ти хочеш сказати, що ми даремно ризикуємо? — відповів Нік холодно.

— Я хочу сказати, що це може нас убити, — відповіла вона.

Нік нічого не відповів, лише жорстко стиснувши губи, продовжив оглядати документи.

Команда наближалася до виходу зі сховища. Пилюка висіла в повітрі, а тиша в приміщенні здавалася неприродною. Нік ішов попереду, уважно вдивляючись у напівтемряву, коли раптом помітив слабкий рух у дальньому кінці залу.

— Стійте, — прошепотів він, піднімаючи руку.

В ту ж мить у повітрі пролунало клацання затворів. Звідкись з’явилися фігури в чорному — шестеро озброєних чоловіків, які тримали на мушці вихід.

— Руки догори! — різко вигукнув один із них, крокуючи вперед. У його руці був автомат, а на обличчі — маска.

Майкл тихо вилаявся, а Роберт звів кулаки, ніби готовий кинутися в бій. Нік миттєво кинув погляд на оточення, оцінюючи можливості для дій.

— Ви думаєте, це зупинить нас? — голосно сказав Нік, одночасно штовхаючи Сару за металеву колону.

Постріли пролунали, як тільки він завершив фразу.

Сара впала за колону, намагаючись сховатися від куль. Роберт і Майкл миттєво розосередилися в різні боки, кожен шукаючи укриття. Нік зігнувся, вибираючи момент, щоб відповісти.

— Відволікай їх! — крикнув Нік до Майкла.

Майкл, сховавшись за стелажем, раптом жбурнув порожню коробку в бік охоронців. Шум змусив двох із них повернутися в протилежний бік.

— Зараз! — вигукнув Нік.

Роберт скористався моментом, вистрибнувши з укриття. Його удар був точним: охоронець упав, не встигнувши вистрілити.

Сара крикнула:
— Один на другому рівні, ліворуч!

Нік кинувся до сходів, які вели на підвищення. Піднімаючись, він одночасно аналізував звуки й рухи. Його інтуїція працювала бездоганно: коли охоронець визирнув із-за стелажа, Нік уже був готовий.

— Наступного разу будьте уважнішими, — прошепотів він, нейтралізуючи противника.

Постріли й луна від бою наповнили приміщення. Нік швидко зрозумів, що охоронці діють за схемою: один прикриває іншого, зосереджуючи вогонь на найвразливіших ділянках.

— Вони працюють як група, — сказав він через шум, звертаючись до Роберта. — Нам потрібно їх розділити.

— Як ти це зробиш? — відповів Роберт, ухиляючись від куль.

— Спостерігай! — крикнув Нік.

Він кинув невеликий шматок металу в бік дальньої стіни, створюючи різкий гучний звук. Охоронці відволіклися, розділившись на дві групи.

— Зараз наш шанс! — вигукнув Нік.

Майкл з'явився з-за колони, швидко вибивши зброю з рук одного з нападників. Роберт скористався нагодою, щоб знешкодити іншого.