Підірвана довіра

Темрява нічного міста здавалася густішою, ніж зазвичай. Нік і Майкл, важко дихаючи, ховалися в тіні вузьких провулків, намагаючись відірватися від переслідувачів. Залишки адреналіну після подій на зборах організації вирували в крові. Їхнє життя трималося на волосині.

— Ліворуч, тут коротший шлях! — гукнув Майкл, вказуючи на напіврозвалений прохід між двома старими будівлями.

Нік вагався лише мить, але все ж пішов за ним. Вони обоє знали, що часу обмаль.

Коли вони нарешті досягли місця призначення, Нік завмер. У дверях стояв Роберт. Його присутність була настільки несподіваною, що Нік на секунду подумав, що це галюцинація.

— Роберт?! — Нік зупинився, відчуваючи, як напруга затуманює його думки.

— Вибач, що не міг сказати раніше, — почав Роберт, роблячи крок уперед. — У нас було мало часу.

— У нас? — Нік підняв брову. — Ти працюєш із ними?

Роберт зітхнув, його обличчя було серйозним.

— Це довга історія. Я не працюю з ними, Ніку. Але, щоб вижити, я мусив грати за їхніми правилами.

— І тепер ти тут, — додав Нік із підозрою.

— Тому що я все ще на твоєму боці, — сказав Роберт. — Але якщо ми хочемо розвалити цю систему, я повинен бути всередині.

Майкл мовчки стояв поруч, уважно спостерігаючи за кожним словом.

Сара відкрила двері, коли вони зайшли. В її очах читалися як полегшення, так і тривога.

— Ви в порядку? — запитала вона, оглядаючи Ніка.

— Майже, — коротко відповів той.

Сара помітила Роберта й застигла.

— Роберт?! Це ти?

Роберт кивнув, намагаючись зберегти спокій.

— Це довга історія, але я радий вас бачити, — сказав він.

Майкл, стоячи біля дверей, саркастично хмикнув:

— Що ж, схоже, у вас багато таких «сюрпризів».

— Ти краще помовч, — відрізав Роберт. — Як я бачу, твоїм словам тут довіряють не більше, ніж мені.

— І є на це причини, — втрутився Нік, жестом наказуючи всім заспокоїтися. — Майкл, вони чекали на тебе на зборах. Це що — теж частина плану?

Майкл підняв руки вгору.

— Я вже пояснив усе, що міг. Вони підозрювали мене, але я витягнув вас.

— Але ми тепер не знаємо, чия ти сторона, — втрутився Роберт. Його очі горіли недовірою.

Нік пішов у куток кімнати, розмірковуючи. Тепер у нього було двоє людей, кожен із яких міг бути зрадником. Роберт, який довгий час вважався мертвим, тепер претендував на роль подвійного агента. І Майкл, чия допомога була надто зручною.

"Довіряти обом — це божевілля, — думав Нік. — Але виключати обох — це означає залишитися без ресурсів."

Він почав складати докупи всі дрібні деталі, що міг згадати. Майкл був корисним, але його присутність на зборах була ризиком, який Нік не міг ігнорувати. Роберт, з іншого боку, мав доступ до внутрішніх механізмів організації, але чому він не повідомив про себе раніше?

Наступного ранку Нік викликав їх обох.

— У нас немає місця для помилок, — сказав він, дивлячись то на Майкла, то на Роберта. — Якщо хтось із вас грає проти нас, це закінчиться погано.

— Я тут, бо хочу знищити цих людей, — сказав Роберт. — А ти? — Він різко подивився на Майкла.

— Я зробив більше, ніж ти, щоб врятувати нас, — відповів Майкл. — А ти ховався серед них, замість того, щоб боротися.

Нік підняв руку, зупиняючи їхню суперечку.

— Досить. Ми зробимо наступне. Ви обидва підете зі мною на фінальну операцію. І якщо хтось із вас зробить хибний крок, я це помічу.

Роберт і Майкл мовчки обмінялися поглядами.

Тієї ночі Нік розробив прихований план. Він вирішив, що кожен крок Майкла й Роберта буде під наглядом. Він підготував приховані маячки, які дозволять стежити за їхнім переміщенням, і передбачив кілька шляхів відступу на випадок, якщо хтось із них зрадить.

"Довіра — це розкіш, якої я не можу собі дозволити, — подумав Нік. — Але якщо ми хочемо перемогти, ризикувати доведеться."

Поки команда готувалась до останнього удару , за вікном в похмурому небі вже сходило сонце...