Неочікуваний помічник

Ніч була густою й непроглядною, ніби місто накрила важка ковдра, яка не дозволяла проникнути навіть найменшому проблиску надії. Нік і Сара разом із Джо зупинили машину біля напівзруйнованого будинку, де розташовувалася імпровізована клініка. Підвал був сирим і тісним, але це було єдине місце, де могли допомогти Лазло, не привертаючи уваги.

— Обережно, — сказав Нік, допомагаючи перенести Лазло з машини. Його друг стогнав від болю, але все ще намагався усміхатися.

— Завжди хотів, щоб мене носили на руках, — слабко пожартував він.

— Замовкни, інакше тебе кину навіть я, — відповів Нік, хоча його голос видавав напруження.

Лікар, сивий чоловік із втомленими очима, жестом запросив їх пройти.

— Покладіть його сюди, — сказав він, показуючи на ліжко.

Нік виконав наказ, а потім відійшов убік, спостерігаючи, як лікар оглядає Лазло.

— Поранення серйозне, — сказав лікар, відкладаючи інструменти. — Він утратив багато крові, і куля пройшла близько до артерії. Але якщо він сильний, то виживе.

— Він сильний, — сказав Нік, дивлячись на Лазло.

— Лікарю, зробіть усе, що можете, — додала Сара. Її голос тремтів, а очі блищали від сліз.

— Я зроблю. Але йому потрібен спокій.

Нік залишив лікарню й сів на бетонну сходинку біля входу. Сара вийшла слідом і сіла поруч.

— Він виживе, — сказала вона, ніби намагаючись переконати саму себе.

— Він має вижити, — відповів Нік, запалюючи цигарку.

На мить запанувала тиша, і тільки звук нічного міста створював фон.

— Ти завжди був таким? — раптом запитала Сара.

— Яким? —

— Тим, хто не може дозволити собі зупинитися.

Нік задумався, випустивши дим у холодне повітря.

— Напевно, завжди. Але я ніколи не відчував себе таким... одиноким, — тихо сказав він.

Сара здивовано глянула на нього. Це було перше, коли Нік дозволив собі зняти маску.

— Ти не один, Ніку, — сказала вона.

Повернувшись усередину, вони приєдналися до Джо, який уже розклав знайдені документи на столі.

— Дивись сюди, — сказав Джо, вказуючи на один із паперів. — Це лист сенатора до Феррелла. Вони обговорюють якусь «Операцію Полярис».

— Судячи з цих документів, це велика афера, яка дозволить їм приховати всі фінансові махінації, — додав він.

— Де це відбудеться? — запитала Сара.

— В офісі Феррелла. Він центральна точка всього цього, — сказав Джо.

— Тоді ми підемо туди, — сказав Нік.

Джо підняв голову, глянувши на Ніка з підозрою.

— І як ти це уявляєш? Просто увійдеш туди й скажеш: «Привіт, я тут, щоб зруйнувати вашу схему»?

— Якщо це те, що потрібно, так і зроблю, — відповів Нік, його голос звучав твердо.

— Це пастка, і ти це знаєш, — сказав Джо.

— Знаю. Але ми не ховаємося, Джо. Ми йдемо до джерела, — відповів Нік.

Пізно ввечері в двері клініки постукали. Джо пішов відчинити, але повернувся не сам. З ним був хлопчина-підліток, який тримав у руках листок паперу.

— Це тобі, — сказав він, передаючи листа Ніку.

Нік розгорнув папір і уважно прочитав.

«Я знаю, як зупинити Феррелла. Приходь один. Грейвс-стріт, склад №4.»

Він перечитав записку кілька разів, поки Джо й Сара мовчки дивилися на нього.

— Це пастка, — сказала Сара.

— Можливо, — відповів Нік, згортаючи записку. — Але якщо це не пастка, це може бути наш єдиний шанс.

— Ти справді підеш? — запитала вона.

— Так, — відповів Нік.

— Тоді я піду з тобою.

— Ні, — сказав він, зустрівшись із її поглядом. — Якщо це пастка, я не можу ризикувати вами.

— І що ти будеш робити? Просто зайдеш і скажеш: «Я тут?»

— Як завжди, — відповів Нік із ледь помітною посмішкою.

Він піднявся, надягнув пальто й глянув на Джо та Сару.

— Я повернуся.

Із цими словами він зник у темряві, залишаючи їх у тиші, яку порушував лише дощ.