Привиди минулого

Ніч була тиха, але Нік не міг знайти спокою. Він стояв біля вікна квартири Джо, вдивляючись у ледь освітлену вулицю. У тьмяному світлі його обличчя здавалося кам’яним, але очі видавали бурю всередині. Сара сиділа за столом, тримаючи в руках чашку чаю, і спостерігала за ним.

— Ти знаєш цього Феррелла, — сказала вона. Це було не запитання, а твердження.

Нік кивнув, не відриваючи погляду від вікна.

— Знаю. І, мабуть, краще, ніж хотів би.

Він повільно повернувся до неї, кинувши сигарету в попільничку.

— Колись я був журналістом-розслідувачем. Молодим, амбітним, упевненим, що правда — це найпотужніша зброя. Я натрапив на велику схему відмивання грошей, яку очолював Гордон Феррелл. Я працював над матеріалом кілька місяців, і коли я опублікував статтю, усе вибухнуло.

— Що сталося потім? — запитала Сара.

— Феррелл не просто багатий. Він уміє мститися, — гірко посміхнувся Нік. — Мене підставили. Він сфабрикував звинувачення, через які я втратив роботу, репутацію й майже свободу. Після цього моє життя розвалилося.

— І тепер він знову тут, — тихо сказала Сара.

— Він нікуди не зникав. Просто я перестав шукати його. А тепер у мене є шанс виправити це, — Нік знову подивився у вікно. — Але спершу ми повернемося за Лазло.

— Це самогубство, — заперечила Сара. — Вони все ще там, чекають на нас.

— Якщо ми не врятуємо його, усе, що ми робимо, втратить сенс, — відповів Нік. — Лазло ризикував життям заради мене. Тепер моя черга.

Їхня машина зупинилася за кілька кварталів від старої будівлі, де залишився Лазло. Нік уважно вдивлявся в темряву, оцінюючи обстановку.

— Дивись, — прошепотів він, показуючи на слабке світло в одному з вікон. — Вони повернулися.

— Як ти збираєшся пройти повз них? — запитала Сара, виглядаючи з-за керма.

— Вони вже не шукають нас, — сказав Нік. — Зараз вони зачистять місце, а потім підуть. Але якщо ми зробимо все правильно, ми встигнемо раніше.

— Це означає, що ти маєш план?

— Завжди, — відповів Нік із ледь помітною усмішкою.

Вони обійшли будівлю з тильного боку, уникаючи освітлених зон. Нік зупинився біля пожежної драбини.

— Ми зайдемо звідси, але цього разу будемо обережнішими, — сказав він, жестом показуючи Сарі йти за ним.

Усередині було темно й тихо. Нік рухався майже безшумно, зупиняючись кожні кілька кроків, щоб прислухатися. Сара йшла позаду, її дихання було ледь чутним.

Раптом Нік зупинився й підняв руку, сигналізуючи зупинитися.

— Що? — пошепки запитала Сара.

— Двоє охоронців, — відповів Нік, нахиляючись ближче до підлоги. — Один біля входу в коридор, інший трохи далі. Вони розмовляють, але їхня увага розсіяна.

— І що ти будеш робити? —

— Відвернемо їхню увагу, — відповів Нік, дістаючи з кишені невеликий кишеньковий лазер. Він направив його на стіну в дальньому кутку кімнати.

Світло лазера створило відблиск, який одразу привернув увагу охоронців.

— Що це? — запитав один із них, підходячи ближче.

Другий пішов за ним, і Нік скористався моментом. Він швидко проскочив повз них, жестом наказуючи Сарі слідувати.

Вони знайшли Лазло в невеликій кімнаті, заваленою старими меблями. Він лежав на підлозі, його обличчя було блідим, а сорочка просочена кров’ю.

— Лазло, — прошепотів Нік, опускаючись біля нього.

Друг відкрив очі й слабко посміхнувся.

— Ти завжди любив драматизм, Ніку, — прохрипів він.

— Тихо, — сказав Нік, перевіряючи рану. — Ми виведемо тебе звідси.

— А план у тебе є? — запитав Лазло, його голос був слабким, але сповненим іронії.

— Завжди, — повторив Нік.

Нік і Сара підтримували Лазло, допомагаючи йому рухатися, коли раптом почули голоси. Нападники поверталися.

— Вони нас знайдуть, — прошепотіла Сара.

— Не якщо ми їх випередимо, — відповів Нік.

Він помітив вузький коридор, який вів до задніх сходів.

— Ми підемо туди, — сказав він, жестом показуючи напрямок.

Один із нападників вийшов їм назустріч. Нік швидко зреагував, ухиляючись від удару й вибиваючи пістолет із його рук. Потім він скористався цим, щоб штовхнути чоловіка в бік, відкинувши його на стіну.

— Йдемо! — сказав він, підтримуючи Лазло.

Коли вони нарешті вибралися на вулицю, у Сари тремтіли руки, а Лазло ледве тримався на ногах.

— Ми це зробили, — сказала вона, хапаючи повітря.

— Ще ні, — відповів Нік, дивлячись у темряву. — Але ми близькі.

Кінець глави.