Межа ризику

Дощ ніколи не здавався таким нав’язливим. Краплі стукали по металевому даху, ніби нагадуючи, що часу все менше. Нік сидів у кутку напівтемної кімнати, гортаючи знайдені документи. Лампа кидала жовтувате світло на стіл, освітлюючи роздруківки, шифри й рукописні нотатки.

— Це неймовірно, — сказав Лазло, що сидів поруч. Його рука нервово гралася зі старою запальничкою. — У них тут ціла павутина. Мери, бізнесмени, навіть кілька людей із федералів.

— І це ще не все, — тихо додав Нік, вказуючи на папір. — Цей рахунок у Швейцарії. Він належить комусь, хто стоїть вище за Беннетта.

— Ви хоч розумієте, що це значить? — втрутилася Сара. Вона виглядала блідішою, ніж зазвичай. — Якщо ми хочемо це оприлюднити, нас просто зітруть.

Нік нічого не відповів. Його пальці зупинилися на одній зі сторінок, де було зазначено ім’я, що змусило його завмерти: Гордон Феррелл.

— Гордон, — прошепотів він, майже не усвідомлюючи, що говорить уголос.

— Знаєш його? — запитав Лазло, помітивши зміну в Ніковому обличчі.

Нік підняв очі, але перш ніж він устиг щось відповісти, лампа раптом згасла.

— Вимкнули живлення, — сказав Лазло, одразу вихоплюючи пістолет.

Тишу порушив звук кроків за дверима.

— Вони тут, — сказав Нік, його голос залишався рівним, хоча всередині вже вирувала буря.

Двері вибили з першого ж удару. Троє озброєних чоловіків увірвалися, їхні обличчя ховалися за масками.

Лазло не розгубився. Одним точним пострілом він нейтралізував першого нападника.

— Ніко, бери документи! — закричав він.

Нік схопив папку й кинув її Сарі.

— Біжіть через вікно!

Сара коливалася, але під наполегливим поглядом Ніка вибила віконну раму й почала вибиратися.

Тим часом другий нападник кинувся на Лазло, але той відбив удар прикладом пістолета. Їхня боротьба була жорсткою й безжальною. Останній нападник вихопив ніж і вдарив Лазло в бік.

— Лазло! — крикнув Нік, кидаючись до нього.

Але друг уже знешкодив супротивника, хоча й упав на коліно, тримаючись за рану.

— Я... я впораюся, — прохрипів Лазло, його голос був хрипким, але рішучим. — Нік, ти маєш іти.

— Ні, я тебе тут не залишу, — відповів Нік, його голос тремтів, хоча він намагався залишатися спокійним.

— Послухай мене! — вигукнув Лазло, дивлячись Нікові прямо в очі. — Якщо ти залишишся, усе буде даремно. Забирай докази й тікайте!

Нік застиг на секунду. Його мозок кричав: "Рятуй друга!" Але логіка, холодна й нещадна, переконувала його, що Лазло правий.

— Я повернуся за тобою, — сказав Нік, його голос був сповнений болю.

— Звісно, що повернешся, — відповів Лазло з іронічною посмішкою. — А тепер бігом!

Нік і Сара вибралися на вулицю через задній хід. Вони бігли крізь темряву, поки не досягли машини, захованої в провулку.

— Що з Лазло? — запитала Сара, її голос тремтів.

— Він... впорається, — відповів Нік, уникаючи її погляду. Він знав, що це була брехня, але зараз не міг дозволити собі слабкості.

Через годину вони знайшли прихисток у квартирі старого знайомого Ніка — журналіста на ім’я Джо Кінкейд. Кінкейд був таким самим зухвалим і безстрашним, як Нік у свої молоді роки.

— Що ти приніс цього разу? — запитав Джо, роздивляючись документи.

— Кінець їхньої гри, якщо ми все зробимо правильно, — відповів Нік.

— І ще кілька куль на додачу, — пожартував Джо, переглядаючи папери.

Коли Джо показував нові дані з документів, Нік знову побачив ім’я: Гордон Феррелл. Цього разу воно було зазначене поряд із кількома великими банківськими рахунками.

— Знаєш цього хлопця? — запитав Джо.

— Більше, ніж хотів би, — тихо сказав Нік. Його погляд став жорстким.

— Хто це? — запитала Сара.

Нік подивився на неї. Його очі відображали не тільки рішучість, але й глибоку рану з минулого.

— Він не просто частина змови. Він той, через кого я втратив усе, — відповів Нік.