Гніздо павука

Сірий світанок накрив місто, стираючи яскравість усього, чого торкалося його світло. Будинки здавалися порожніми, вулиці безлюдними, а кожна калюжа віддзеркалювала туман, що стелився землею. Нік стояв біля вікна свого офісу, дивлячись, як дощ продовжує бити по склу. Його силует у відображенні виглядав привидом — таким же холодним і невловимим, як істина, яку він намагався розкрити.

Лазло сидів за столом, переглядаючи документи, а Сара стояла поруч із кухлем кави, стискаючи його так, ніби той міг дати їй спокій.

— Ми в пастці, — сказала вона тихо. — Чим ближче ми підходимо до правди, тим більше це виглядає, як безвихідь.

— Безвихідь — це те, що вони хочуть нам показати, — відповів Нік, не повертаючись до неї. — Але я бачу їхні нитки. І тепер ми витягнемо павука з його гнізда.

— Ленг згадав східне крило мерії, — сказав Лазло. — Але це місце під постійною охороною. Вони не пустять нас туди.

— Ми не підемо через парадні двері, — відповів Нік, сідаючи за стіл. — Східне крило мерії — це стара частина будівлі. Там є архівні кімнати, які давно не використовуються. Я впевнений, що в них знайдуться приховані входи.

— І ти це знаєш тому, що...? — запитав Лазло з піднятою бровою.

— Я читав про реставрацію будівлі десять років тому, — відповів Нік, злегка усміхнувшись. — Іноді цікавість стає корисною звичкою.

Коли вони наблизилися до мерії, ніч знову поглинула місто. Ліхтарі кидали тьмяне світло на мокру бруківку, і навіть шелест листя здавався загрозливим.

— Ти впевнений, що це спрацює? — запитав Лазло, оглядаючи будівлю крізь туман.

— У них є сила, але в нас є перевага, — сказав Нік, оглядаючи стару стіну східного крила. — Вони думають, що ми діємо напролом. Але ми знайдемо шлях, якого вони не чекають.

Вони пробралися до задньої частини будівлі, де в стіні була невелика металева вентиляційна решітка.

— Ось і наш вхід, — сказав Нік, нахиляючись, щоб зняти решітку.

— Ти хоч розумієш, у що вплутуєшся? — тихо пробурмотів Лазло.

— Повністю, — відповів Нік, проповзаючи першим. — І саме тому ми тут.

Коридори архівного рівня були темними й вологими. Пилюка вкривала полиці зі старими справами, а павутина звисала з кутів. Усе тут здавалося забутим, але Нік знав, що в таких місцях завжди ховаються найважливіші таємниці.

— Шукай усе, що не відповідає середовищу, — сказав він, уважно оглядаючи підлогу.

— Що саме ти маєш на увазі? — запитала Сара, дивлячись на купу старих картонних коробок.

— Що завгодно: новий замок, свіжі подряпини, чи навіть пил, якого тут не повинно бути, — пояснив Нік, зупинившись біля однієї з полиць.

Він помітив тонкий шар пилу, який обривався біля кутка стіни. Нік провів рукою й натиснув на одну з дощок. Звук ледь чутного клацання змусив Лазло швидко схопити пістолет.

— Що це? — запитав він.

— Двері, — сказав Нік, відкриваючи прихований механізм.

За стіною був невеликий прохід, що вів до кімнати зі столом і кількома сучасними сейфами.

— Ось їхня база, — сказав Нік, уважно оглядаючи кімнату.

Поки Лазло тримав варту, Нік відкривав один із сейфів за допомогою відмички. Усередині були документи, які підтверджували участь Грейса, Беннетта й навіть мера в масштабних фінансових махінаціях.

— Це те, що ми шукали, — сказав він, переглядаючи папери.

Раптом вони почули звуки кроків у коридорі.

— Хтось іде, — попередив Лазло.

— Нам треба більше часу, — сказав Нік, продовжуючи переглядати документи.

Коли двері різко відчинилися, всередину ввійшли двоє охоронців.

— Що тут відбувається?! — закричав один із них.

Лазло швидко вивів одного з них із ладу ударом у груди, але другий устиг підняти тривогу.

— Біжіть! — крикнув Нік, хапаючи документи й мішок із доказами.

Вони рвонули назад через вентиляційний прохід, але тепер їх переслідували. Нік в останню мить зупинився, витягнувши маленький пристрій із кишені.

— Що ти робиш?! — закричав Лазло.

— Даю нам час, — сказав Нік, активуючи невелику димову гранату й кидаючи її в прохід.

Дим наповнив вузький коридор, змушуючи переслідувачів відступити.

Коли вони вибралися назовні, усі троє важко дихали. Нік кинувся до машини й швидко перевірив папери.

— Усе тут, — сказав він. — Це не тільки про Тома. Це про всю їхню мережу.

— І що далі? — запитала Сара.

Нік підняв голову, його очі знову набули холодного блиску.

— Ми розірвемо цю павутину. І цього разу ніхто не сховається.