За ширмою диму

Ніч змінилася ранковим туманом, і місто виглядало ніби розчиненим у сірих відтінках. Нік сидів у своєму офісі, зосереджено вдивляючись у дошку з доказами. Усі шматочки головоломки повільно складалися разом, але одне питання залишалося відкритим: як усе це довести, щоб справу не замовчали?

Лазло, який сидів поруч із дверима, глибоко затягнувся цигаркою.

— Ти вже годину дивишся на цю дошку, Ніку. Що ти бачиш? — запитав він.

— Я бачу схему, — відповів Нік, не відводячи очей. — Але це лише поверхня. Як павутина: вона виглядає простою, але в ній приховані десятки зв’язків.

— І хто у нас павук? — уточнив Лазло, зиркнувши на Сару, яка нервово пила каву в кутку кімнати.

— Беннетт. Але він не єдиний. Грейс і мер — це лише вершина айсберга, — сказав Нік. Він обвів коло навколо фотографії мера й провів стрілку до імені «Беннетт». — Бачиш це? Беннетт завжди діяв через посередників. Угода між ним і мером могла відбутися тільки за втручання Грейса.

— І це має значення? — запитала Сара.

— Це означає, що Грейс — ключ. Без нього Беннетт і мер не зможуть прикривати один одного, — пояснив Нік.

Лазло зітхнув і кинув недопалок у попільничку.

— Отже, ми атакуємо Грейса?

— Ні, — сказав Нік. — Ми покажемо йому, що його захист — це ілюзія. Якщо ми змусимо його втратити довіру до Беннетта, він сам усе розповість.

— А якщо ні?

— Тоді ми перейдемо до плану Б, — Нік відкинувся на спинку стільця. — Але спершу я хочу зрозуміти, чому Том вірив, що він може перемогти.

— Ти думаєш, у нього був план? — запитала Сара, підходячи ближче.

— Том не був дурнем, — відповів Нік. — Він знав, на що йде, і, ймовірно, у нього був козир у рукаві.

— І як ми його знайдемо? — Лазло підняв брову.

— Усе просто. Ми слідкуємо за Беннеттом, — сказав Нік. — Якщо Том залишив щось, що могло зруйнувати цю схему, Беннетт, імовірно, хоче це знищити.

Через кілька годин вони вже сиділи в старому седані, припаркованому на протилежному боці від розкішного офісу Беннетта. Нік із біноклем уважно спостерігав за вхідними дверима.

— Третя машина за останні дві години, — сказав він, спостерігаючи за чорним седаном, який зупинився біля входу. — Беннетт явно когось чекає.

— Думаєш, це щось важливе? — запитав Лазло.

— У нього завжди все важливе, — відповів Нік, опускаючи бінокль. — Але я хочу побачити, хто це.

Через кілька хвилин із машини вийшов чоловік у дорогому костюмі. Нік відразу впізнав його.

— Це шеф поліції, — сказав він. — Тепер ми знаємо, чому поліція так «ефективно» розслідує смерть Тома.

— Що далі? — запитав Лазло.

— Ми прослідкуємо за шефом, — сказав Нік. — Якщо він отримав щось важливе, він відвезе це туди, де буде найбезпечніше.

Слідкування вивело їх до одного з найбільших маєтків у місті. Шеф поліції ввійшов усередину, а через кілька хвилин вікна на першому поверсі запалали світлом.

— Що це за місце? — запитала Сара, яка залишилася в машині.

— Один із заміських будинків Грейса, — відповів Лазло.

— Отже, тут відбувається щось важливе, — додав Нік. Він задумався, потім обернувся до Лазло. — У нас є що-небудь, чим можна відволікти їхню охорону?

Лазло посміхнувся, дістаючи невеликий пристрій, який виглядав, як ліхтарик.

— Димова граната. Зручна штука для таких випадків. Але це займе лише хвилину.

— Цього вистачить, — сказав Нік, обдумуючи план.

Вони обережно підійшли до бокового входу маєтку, залишаючись у тіні дерев. Нік жестом показав Лазло розпочинати.

Лазло активував димову гранату, кинувши її у дворик біля воріт, де стояв один із охоронців. Через кілька секунд густий білий дим заповнив простір, змутивши видимість.

— Що за...?! — почувся приглушений голос охоронця, який відразу кинувся до джерела диму.

— Чудово, — сказав Нік, коли інші двоє охоронців залишили свої позиції, прямуючи до дворика, щоб з’ясувати, що сталося. — У нас є вікно.

— Вікно, але маленьке, — пробурмотів Лазло, посміхаючись.

Вони швидко пробралися до задньої частини будівлі. Там було відчинене вікно, яке, ймовірно, залишили для провітрювання.

— Іноді мені здається, що люди настільки багаті, що забувають про просту безпеку, — пошепки сказав Лазло, допомагаючи Ніку залізти всередину.

— Їхня помилка — наш виграш, — відповів Нік.

Вони тихо рухалися коридорами, намагаючись уникати зайвого шуму. Але Нік не міг не помітити, що будівля була наповнена прихованими сигналами небезпеки: двері з цифровими замками, камери, які працювали лише в певних зонах, і відчуття, ніби хтось постійно спостерігає.

— Як думаєш, вони помітили димову гранату? — тихо запитав Лазло.

— Помітили, але зараз вони більше думають про охорону зовнішнього периметра, ніж про те, що хтось може бути всередині, — відповів Нік, зупинившись біля дверей.

Коридор був тихим, і звук диму, що розсіювався, створював ілюзію захищеності.

Вони знайшли сейф у кімнаті з великим столом і старовинними картинами. І хоча відволікання дало їм змогу проникнути в будівлю, Нік знав, що часу залишилося небагато.

— Швидше, — сказав Лазло, озираючись через плече.

Нік працював над замком із дивовижною швидкістю й точністю. За кілька хвилин сейф відчинився, і перед ними виявилися документи.

— Ось це ми й шукали, — сказав Нік, дістаючи папери.

Раптом вони почули кроки у коридорі.

— Час іти, — шепнув Лазло.

Вони встигли вибратися через те ж вікно, коли охоронці повернулися до своїх позицій.

— Я все ще вважаю, що ти занадто любиш такі ігри, — сказав Лазло, коли вони вже були в машині.

— Ні, — відповів Нік, розгортаючи документи. — Я просто знаю, що вони цього варті.