Схованка правди

— Ця справа стає цікавішою, — сказав Нік, дивлячись на фотографію Тома й мережу зв’язків, яку він виклав на стіні свого офісу. — Спочатку це здавалося звичайною змовою, але тепер усе стає складнішим.

Лазло, що сидів на підвіконні, нервово крутив у руках сигарету.

— Ти завжди так говориш, коли берешся за справу серйозно, — зауважив він.

— Бо я втомився діяти наосліп, — відповів Нік, підійшовши до стіни й вказуючи на нотатки. — Тепер це не просто питання, хто вбив Тома. Це питання, як далеко ця змова сягає.

Сара, яка стояла поруч, нахилила голову, намагаючись зрозуміти, що Нік мав на увазі.

— Що ти пропонуєш? — запитала вона.

— Я пропоную перестати грати в їхню гру, — сказав Нік, його очі блищали від рішучості. — Відтепер ми будемо діяти розумніше. Ми не тільки знайдемо докази, але й зрозуміємо, чому вони діяли так, як діяли.

— І як ти це зробиш? — підколов Лазло.

— Я спостерігатиму, думатиму й аналізуватиму. Як у старі добрі часи, — відповів Нік, посміхаючись куточком губ.

Адреса, яку залишив Грейс, привела їх до покинутого складу на південній околиці міста. Дощ, що безперестанку йшов уже другий день, змивав усі звуки, залишаючи тільки глухий шум у фоні.

— Чому всі схованки обов’язково такі занедбані? — пробурмотів Лазло, уважно оглядаючи будівлю.

— Тому що в таких місцях мало хто шукає, — відповів Нік, досліджуючи двері складу. Він нахилився, оглянувши петлі та замок. — Зверни увагу на фарбу на петлях. Її оновили недавно. А ось замок — новий, дорогий.

— І? — запитав Лазло.

— І це означає, що хтось активно використовує це місце. Але намагається приховати свою діяльність. Подумай: старий склад із сучасним замком? Це вже підозріло.

Лазло лише зітхнув, спостерігаючи, як Нік дістав відмичку й почав працювати над замком. Через кілька секунд двері відчинилися з тихим клацанням.

— Знаєш, ти іноді лякаєш мене, — сказав Лазло, заходячи всередину.

— І це не найгірше, — усміхнувся Нік.

Склад був темним і сирим. Ліхтарики кидали довгі тіні на стіни, обшарпані часом. Нік повільно рухався, уважно дивлячись під ноги.

— Сліди, — сказав він, вказуючи на підлогу.

— І що ти там бачиш? — запитав Лазло.

— Принаймні троє людей. Один із них важчий за інших — можливо, носив зброю. Бачиш глибші відбитки біля входу? Вони стояли тут довше. Мабуть, охороняли щось.

Лазло нахмурився, але нічого не сказав. Він знав, що Нік не помиляється в таких речах.

У глибині складу вони знайшли великий металевий ящик. Нік уважно оглянув його, перш ніж відкрити.

— Що думаєш? — запитав Лазло.

— Грейс міг підставити нас. Але замок на цьому ящику не зламаний, — відповів Нік, жестом показуючи на ключ. — Це означає, що його довго не чіпали.

Коли вони відкрили ящик, перед ними виявилися документи, фотографії й кілька старих касет.

— Ось це вже цікаво, — сказав Нік, беручи одну з фотографій. На ній Беннетт стояв поруч із мером міста, а на задньому плані виднілася будівля поліції.

— Мер? — здивувався Лазло. — І поліція?

— Вони не просто бізнесмени, — відповів Нік. — Це ціла мережа. І Грейс — лише одна з її частин.

Вони вже були біля виходу зі складу, коли раптово з темряви виступили троє чоловіків. Їхні обличчя були закриті капюшонами, і тільки очі пробивалися через темні тіні.

Один із них, схожий на лідера, ступив уперед, стискаючи в руках пістолет. Його голос був низьким, але різким:

— Ви не повинні були сюди приходити.

Нік зупинився, глянувши на чоловіка. В його погляді була неприхована холодність, а серце почало битися швидше. Усе стало надто реальним.

— Ви не повинні були так недбало ховати важливі речі, — відповів Нік з холодним гумором у голосі. — Схоже, це я вас ще й маю навчати, як робити справи.

Лазло, стоячи трохи позаду, стиснув кулаки. Він відчував, як напруга повітря стискається в грудях. Це вже не була просто загроза. Це був момент, коли все, що вони пережили, випробувалося в реальному бою.

— Забирайтеся звідси, — ще раз сказав лідер.

Нік і Лазло вже відчували, що це не просте попередження. Нападники наближалися.

— Ти думаєш, що у тебе є шанс? — запитав Лазло, нахмурившись.

Лідер стиснув пістолет. В його очах з’явився відблиск металу. Він не міг більше тягнути час.

— Ми вирішимо це зараз, — коротко сказав він.

І раптом усе вибухнуло. Зі швидкістю блискавки Лазло кинувся вбік, намагаючись закрити Ніка від першого удару. Пістолет випустив постріл, і кулю зупинила стіна складу, але вже через мить Нік відскочив убік і схопив камінь із підлоги. Він метнув його, щоб відволікти одного з нападників.

Той, хто прийшов ближче, вдарив кулаком по голові Лазло, але той миттєво ухилився і відповів ударом ліктя в груди. Чоловік зреагував занадто пізно — він відлетів назад, втративши рівновагу, але встиг підняти бите скло й метнути його на Лазло.

Нік тим часом стискав кулаки, намагаючись знайти точку опори. Він не дозволяв собі панікувати — він думав, кожен рух був під контролем. Ледь помітний рух, і його права рука вже долала відстань до одного з нападників, як він відхилився на крок і вдарив його по колінах — той скрикнув і впав, а Нік не зупинявся, продовжуючи рухатись із люттю, що почала пробиватися з усіх його м'язів.

Усе це сталося швидко, але кожен удар, кожен рух був на межі життя і смерті.

Один із нападників спробував спрямувати пістолет на Лазло, але Нік миттєво опинився за його спиною, вихоплюючи з кишені невеликий ножик, яким швидко пройшов через руку нападника. Той спробував закричати, але Нік уже опустився до землі, ударивши його в шию ліктем і вибивши зброю з рук.

Залишився лише один. Лідер, що, здається, лише тепер усвідомив, що його план не вдався. Він затягнувши ручку пістолета, нахилився вперед.

— Це ще не кінець, — він шептав сам до себе, збентежено дивлячись на Ніка.