Угода з дияволом

Наступного ранку офіс Ніка наповнювався ароматом свіжої кави, але атмосфера була далекою від спокою. Сара сиділа в кутку, нервово перебираючи пальцями. Лазло стояв біля вікна, мовчки спостерігаючи за тим, як перехожі поспішали крізь мокрі вулиці.

— Ти впевнений, що це правильний крок? — запитав Лазло, не відводячи погляду від вікна.

— Ні, — відповів Нік, збираючи касети й документи у стару валізу. — Але це єдиний спосіб змусити Грейса заговорити.

— Він не заговорить, — втрутилася Сара. — Він знайде спосіб відвернути вас або знищити все, що ви знайшли.

Нік підняв голову й подивився на неї.

— Саме тому ми йдемо вдвох, — сказав він. — Ти залишишся тут, Сара. Це занадто ризиковано.

— Але...

— Ні, — перебив її Нік. — Якщо Грейс зрозуміє, що ти маєш до цього стосунок, ти будеш наступною в його списку.

Сара кивнула, хоча виглядала явно незадоволеною.

— Тоді будьте обережні, — сказала вона, стискаючи чашку кави.

Офіс Грейса здався ще більш порожнім і холодним, ніж під час їхнього попереднього візиту. Чоловік, який відкрив їм двері, здавалося, вже очікував їх.

— Містер Грейс чекає вас, — сказав він сухо, жестом запрошуючи пройти далі.

Коли вони зайшли в кабінет, Грейс сидів за столом із такою ж невимушеністю, як і раніше. Він підняв голову й посміхнувся, ніби їхній прихід був для нього звичайною подією.

— А ось і мої улюблені гості, — сказав він, відкидаючись на спинку стільця. — Що привело вас цього разу?

Нік мовчки поклав валізу на стіл і відкрив її. Касети, фотографії та документи були виставлені перед Грейсом, як докази у суді.

— Ми знайшли це на складі, — сказав Нік. — Ви добре знаєте, що це означає.

Грейс повільно нахилився вперед, уважно розглядаючи вміст валізи. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах з’явився легкий блиск тривоги.

— І що? — нарешті сказав він. — Думаєте, ці касети щось змінять?

— Змінять, якщо їх отримає поліція, — відповів Лазло, схрещуючи руки на грудях.

— Поліція? — Грейс тихо засміявся. — Ви справді вірите, що вони щось зроблять?

— Тоді громадськість, — продовжив Нік. — Один дзвінок до журналістів — і ваша репутація піде прахом.

Грейс замовк. Він уважно дивився на Ніка, ніби зважував, наскільки серйозні його наміри.

— І що ви хочете? — нарешті запитав він.

— Усе, що ви знаєте про смерть Тома Брукса, — сказав Нік.

— І про роль Беннетта, — додав Лазло.

Грейс на мить задумався, потім підвівся й підійшов до вікна.

— Том був ідеалістом, — сказав він, дивлячись на місто, що розчинялося в дощовій пелені. — Він думав, що може змінити правила гри. Але Беннетт цього не дозволив.

— Ви йому допомогли, — кинув Нік.

Грейс повернувся до них, у його очах блиснула ледь помітна злість.

— Я зробив те, що повинен був зробити, щоб вижити, — відповів він. — Беннетт не залишив мені вибору.

— Він залишив вам вибір. І ви обрали зраду, — сказав Лазло.

Грейс мовчки повернувся до столу й узяв одну з касет.

— Якщо я скажу вам усе, що знаю, ви дасте мені спокій? — запитав він.

— Якщо ви скажете правду, — відповів Нік.

Грейс сів, узявши в руки ручку, і почав писати щось на аркуші паперу.

— Ось, — сказав він через кілька хвилин, передаючи папір Ніку. — Це адреса. Там ви знайдете все, що потрібно, щоб закінчити цю справу.

Нік поглянув на аркуш, потім на Грейса.

— Якщо це пастка…

— Це не пастка, — перервав його Грейс. — Це моя спокута.

Нік сховав папір у кишеню й підвівся.

— Ми ще побачимось, — сказав він на прощання.

Грейс нічого не відповів, лише спостерігав, як вони йдуть до виходу.

На вулиці Нік і Лазло зупинилися під навісом, захищаючись від дощу.

— Думаєш, він сказав правду? — запитав Лазло, запалюючи цигарку.

— Він злякався, — відповів Нік. — Але це не означає, що він відвертий.

— Що далі?

Нік дістав папір із кишені й подивився на адресу.

— Тепер ми дізнаємося, що так старанно ховав Беннетт, — сказав він, ховаючи записку назад. — І чому Том заплатив за це своїм життям.