Союзник чи ворог

Офіс Джексона Грейса знаходився на третьому поверсі старого адміністративного будинку на околиці міста. Будівля виглядала так, ніби її давно залишили на милість часу, але Нік знав, що це лише маскування. Грейс був занадто розумним, щоб привертати зайву увагу до свого бізнесу, але всі знали, що його руки були у кожній важливій справі в містечку.

— Ти впевнений, що нам варто йти до нього саме зараз? — запитав Лазло, стоячи поруч із Ніком перед дверима.

— Ні, — відповів Нік, стискаючи сигарету в пальцях. — Але це наш єдиний шанс дізнатися, наскільки він замішаний у цій справі.

Лазло мовчки кивнув, а Нік постукав у двері. Їх відкрив чоловік середніх років із холодним поглядом.

— Ви до містера Грейса? — запитав він.

— Так, — відповів Нік. — Скажіть йому, що це стосується Тома Брукса.

Чоловік коротко кивнув і жестом запросив їх усередину.

Офіс Грейса був напрочуд простим, майже аскетичним, але кожна деталь тут видавала його педантичність. Сам Джексон сидів за столом, переглядаючи документи. Він підняв голову, коли Нік і Лазло увійшли, і його тонкі губи склалися в невелику посмішку.

— Приватний детектив і його вірний напарник, — сказав Грейс, складаючи папери. — Нарешті я зустрічаю вас особисто.

— Здається, ви нас добре знаєте, — сказав Нік, сідаючи напроти. — А от про вас я знаю не так багато.

— Це тому, що я не люблю зайвої уваги, — відповів Грейс, нахиляючись уперед. — Але я припускаю, що ви прийшли не заради знайомства.

— Ми хочемо знати, що ви знаєте про смерть Тома Брукса, — сказав Нік прямо.

Грейс на мить замовк, переплітаючи пальці.

— Том був амбітним, але й дуже наївним, — сказав він нарешті. — Він вірив, що може грати на рівних із Беннеттом. Але це була його помилка.

— Ви теж були його союзником, — втрутився Лазло. — Чому ж ви залишили його?

— Бо Беннетт запропонував мені більше, — відверто відповів Грейс. — У бізнесі немає друзів, джентльмени. Є тільки угоди.

Нік відчував, що Грейс щось приховує, але той був надто досвідченим, щоб видати більше, ніж треба.

— А що з компроматом? — запитав Нік. — Ви знали, що Том збирав інформацію, яка могла знищити Беннетта?

Грейс трохи нахилив голову, наче зважуючи, що відповісти.

— Можливо, я щось чув про це, — сказав він нарешті. — Але це не мало до мене жодного стосунку.

— А тепер має, — сказав Лазло, перехрещуючи руки на грудях. — Бо якщо це не Том, то наступним у черзі будете ви.

Грейс ледь помітно посміхнувся.

— У цьому світі виживає той, хто вміє вчасно відступати. Том цього не зрозумів.

Нік підвівся, даючи знак Лазло.

— Ми ще побачимось, Грейсе, — сказав він на прощання. — І тоді ваші відповіді будуть детальнішими.

Коли вони вийшли з офісу, дощ продовжував лити, стираючи всі звуки міста.

— Він явно щось знає, — сказав Лазло, коли вони спускалися сходами.

— Очевидно, — погодився Нік. — Але він намагається виграти час.

— Тоді що далі?

— Повертаємось до Сари, — сказав Нік. — У ній Грейс бачить слабке місце. Можливо, вона сама не розуміє, наскільки важлива.

Повернувшись до офісу, вони застали Сару, яка ходила кімнатою з напруженим виразом обличчя.

— Ви щось знайшли? — запитала вона, коли вони зайшли.

— Грейс усе знає, але не скаже, — відповів Нік, кидаючи пальто на стілець.

— І що тепер? — її голос був сповнений тривоги.

— Тепер ми знайдемо його слабке місце, — сказав Нік, розглядаючи фотографію з компромату. На ній Грейс і Беннетт стояли поруч, а на задньому плані виднілися офіси поліції.

— Бо навіть найсильніші мають свої слабкості, — додав Лазло.

Нік подивився на Сару.

— А ви допоможете нам зрозуміти, що саме знав Том. Бо в цій грі його ходи важливіші, ніж здаються.

Сара кивнула, і в її очах на мить промайнула рішучість.