Зустріч у провулку

Дощ перетворив вулиці міста на мокрий лабіринт, де навіть найближчі перехрестя здавалися далекими. Нік і Сара крокували швидко, намагаючись не привертати уваги, коли вони наближалися до його офісу. Сара притискала до себе конверт із компроматом, ніби це була її єдина надія.

— Довго ще? — запитала вона, озираючись через плече.

— Ще квартал, — відповів Нік, сам відчуваючи невидимий тиск. Його інстинкти кричали, що за ними стежать.

Коли вони звернули у вузький провулок, перед ними раптом з’явилися троє чоловіків. Один із них — високий, із коротко стриженим волоссям, — ступив уперед.

— Ви ж розумієте, що це не ваші документи, — сказав він, голосом, сповненим загрози.

Нік не відповів, лише кинув короткий погляд на інших двох. Один тримав у руках бейсбольну биту, а другий нервово стискав у кишені щось, що явно було пістолетом.

— Сара, назад, — тихо сказав Нік, не зводячи очей із чоловіка.

— Просто віддайте конверт, і все буде добре, — продовжив високий, його усмішка була такою ж фальшивою, як обіцянка.

— Зазвичай я не передаю нічого без розписки, — відповів Нік, ховаючи руку в кишеню пальта.

Це стало сигналом для нападу. Чоловік із битою кинувся вперед, але Нік ухилився, схопив його за зап’ястя і різким ударом вивів його з рівноваги. Бита впала на землю, глухо відлунюючи по мокрому асфальту.

Другий чоловік витягнув пістолет, але Сара раптом штовхнула металевий бак для сміття, злякавши його. Третій нападник, найвищий, кинувся на Ніка, і вони впали на землю, борючись.

— Тримай конверт! — крикнув Нік, коли Сара встигла відбігти на кілька кроків.

Нападники явно не чекали такого опору. Нік ухилився від чергового удару, але ситуація загострювалася. Саме в цей момент у провулку пролунав гучний голос:

— Ну що, хлопці, втрутимось у гру? — Лазло, одягнений у свій звичний плащ, з’явився з іншого кінця провулка.

Нападники розгубилися, і це дало Ніку можливість знову стати на ноги. Лазло з коротким ударом вибив пістолет із рук одного з них, а потім спокійно відправив його на землю.

Останній нападник спробував утекти, але Нік схопив його за комір і притиснув до стіни.

— Хто вас послав? — запитав Нік, стискаючи його сильніше.

— Я… я не знаю! — чоловік задихався. — Нам просто сказали забрати документи!

— Від кого? — втрутився Лазло, його голос був тихим, але загрозливим.

— Беннетт, — здався чоловік. — Це все його справа!

Нік обмінявся поглядом із Лазло, перш ніж відпустити нападника. Той поспішив утекти, тягнучи за собою своїх товаришів.

— Ти завжди так вчасно, — сказав Нік, витираючи кров із губи.

— Ну, я подумав, що тобі може знадобитися допомога, — відповів Лазло, піднімаючи бейсбольну биту й крутячи її в руці. — Ходімо до твого офісу. Нам треба поговорити.

Через кілька хвилин вони вже сиділи в офісі Ніка. Сара, все ще трохи налякана, тримала в руках чашку кави, яку приготував Лазло. Конверт із документами лежав на столі, але тепер він здавався ще більш небезпечним.

— Отже, Беннетт грає жорстко, — сказав Лазло, присівши на край столу.

— Завжди грав, — відповів Нік. — Але тепер він знає, що ці документи у нас.

— Що тепер? — запитала Сара, її голос був слабким, але в очах з’явилася рішучість.

Нік узяв одну з фотографій і уважно подивився на неї.

— Тепер ми знайдемо цього Джексона Грейса, — сказав він. — Якщо хтось і знає, як зупинити Беннетта, то це він.

— Це буде небезпечно, — зазначив Лазло.

— Я знаю, — сказав Нік, видихаючи дим. — Але якщо ми не зробимо цього, то нас просто зітруть із лиця землі.

Сара мовчки кивнула, а Лазло лише злегка посміхнувся.

— Добре. Тоді ми починаємо полювання, — сказав Лазло, хапаючи зі столу бейсбольну биту. — Тільки цього разу ми будемо готові.